Поради лікарів

З якими скаргами слід звертатися до невролога?

З якими скаргами слід звертатися до невролога?

Почнемо з того, що наша нервова система контролює найбільш важливі функції людського організму, впливаючи на органи зору, слуху, мову, рухи, процеси нашого мислення та пам’яті! Порушення в роботі головного або спинного мозку, периферичних нервів або м’язів можуть стати причиною багатьох  важких захворювань.

Отже, почнемо з розгляду скарг, за наявності яких потрібно обов’язково звернутися до лікаря невролога!!!

  • Головний біль. Від ниючого до гострого, різного ступеню інтенсивності та тривалістю за часом.
  • Біль в ділянці обличчя.
  • Асиметрія  обличчя, неможливість заплющити очі.
  • Порушення мови та ковтання, голосу.
  • Біль у спині (шийний, грудний чи поперековий відділи).
  • Запаморочення,  порушення рівноваги та координації рухів.
  • Шум/дзвін у голові та вухах.
  • Надмірна загальна слабкість та втома, відчуття млосності, м’язова слабкість.
  • Відчуття оніміння та поколювання в кінцівках, різних частинах тіла.
  • Порушення пам’яті та концентрації уваги.
  • Порушення зору, двоїння в очах, мерехтіння, ,,метеликів та зірочок” перед очима.
  • Порушення смаку та сприйняття запахів.
  • Нехарактерні мимовільні рухи, посмикування в м’язах.
  • Скутість/ загальмованість/, уповільнення рухів.
  • Втрата свідомості.
  • Судомний напад.
  • Тремор рук, ніг, голови.
  • Тривожність, знервованість, плаксивість.
  • Порушення сну, засинання, нічні прокидання.

Чим швидше пацієнт потрапляє до лікаря, тим швидше проводиться огляд, діагностуються неврологічні симптоми та синдроми, призначається план дообстеження та лікування, тим менше прояви та наслідки тієї чи іншої хвороби нервової системи!

Будьте здорові!

Як швидко схуднути?

Як швидко схуднути?

Літо – сезон відкритого одягу. Саме в цей час, більшість людей із зайвими кілограмами особливо переймаються наслідками затишних посиденьок з какао та смаколиками, і багато хто замислюється над тим, як швидко повернути свої колишні форми та швиденько схуднути, щоб влізти у минулорічний купальник.

Кожен хоче бути гарним та струнким, і на цій людській слабкості заробляють більшість блогерів-нутріціологів, які обіцяють швидкий ефект, організовуючи «марафони схуднення», та «розробляючи» індивідуальне смачне меню «без відчуття голоду».

На жаль, ніхто не попередить Вас про те, що ожиріння – це хронічне рецидивуюче захворювання, яке потрібно лікувати протягом усього життя, так само, як, наприклад, артеріальну гіпертензію. Люди без медичної освіти, які отримали модну професію нутріціологів мають право консультувати лише здорових людей, а сказавши Вам правду про ожиріння – ризикують втратити клієнта.

Окрім того, ніхто не попередить Вас про наслідки швидкого схуднення, і про ціну, яку це може Вам вартувати, дізнаєтесь потім, коли марафон вже скінчиться…

Швидко схуднути – не така вже й складна задача. Головна причина ожиріння – перевищення надходження енергії над її витратами, тому для досягнення результату потрібно обмежити калорії та збільшити фізичну активність. Здавалося б, все просто, і йти до лікаря заради цього немає потреби. Та чи дійсно це так?

Найкалорійнішою складової їжі є жири, тому найпростіше знизити калораж їжі шляхом уникання жирних продуктів.

Але! Різке обмеження жирів у раціоні призведе до застою жовчі у жовчному міхурі і врешті-решт – до жовчнокам’яної хвороби.

Річ у тому, що стимулятором скорочення жовчного міхура є виключно жирна їжа – курка на грилі з овочевим салатом не вирішить цього питання, тому в такій ситуації на весь період схуднення обов’язково мають призначатись лікарські препарати, що попередять таке ускладнення, а призначити лікування має тільки лікар.

Різке обмеження калорій призведе до швидкої втрати ваги, особливо – в перші тижні, але через різкі обмеження у нутрієнтах такий «позитивний ефект» неодмінно буде супроводжуватись втратою м’язової маси (яку потім не так легко повернути), випадінням волосся та поганим настроєм.
При експериментах на власному тілі у старшому віці стрімка втрата маси тіла призведе до м’язової слабкості та зменшення щільності кісток, що збільшить ризик падінь і переломів.

Вихід великої кількості жирів з жирової тканини у кров призведе до надходження їх у печінку, що збільшить ризик стеатогепатиту. Надмірне надходження жирів у кров призведе до її загущення, що збільшить ризик тромботичних ускладнень – інфаркту чи інсульту. Як вам така «спокуслива пропозиція»?  

При різкому схудненні відбувається вивільнення величезної кількості органічних токсичних речовин, що може навіть збільшити ризик онкологічних захворювань.

Різка втрата маси тіла доцільна виключно за медичними показаннями і має проводитись під наглядом лікарів різних спеціальностей.

Безпечна втрата маси тіла – це втрата лише 5-10% протягом першого року – і це безпечна та реалістична ціль, яка не має демотивувати. А до досягнення кінцевої мети може знадобитись аж до 3-х років
Про що ще мовчать нутріціологи? Кожен марафон схуднення, кожна спроба «сісти» на дієту є величезним стресом для організму, що запускає так званий «режим економії» – організм не пробачає знущань, тому чергова спроба «сісти на дієту», або взяти участь у «марафоні схуднення» з кожним разом буде даватися все важче і важче, а збільшення ваги після припинення дієти може перевищити попередній рівень, і така ноша врешті-решт може лишитися з вами на все життя.

Ожиріння – не косметичний дефект, це серйозне багатопричинне захворювання, а найголовніше – хронічне, тому вимагає пожиттєвого втручання, а не «тимчасового детоксу».

Саме тому дбайте про себе з розумом, звертаючись до фахівців і не довіряйте своє здоров’я дилетантам.

Безсумнівно, краса має свою ціну, проте вона не повинна бути дорожче здоров’я.

Ваш дієтолог, Антоніна Олійник

 © 2024 Антоніна Олійник

Головний біль напруги!

Головний біль напруги!

Один найпоширеніших видів первинного головного болю – це головний біль напруги (ГБН). Він спостерігається за життя хоча б один раз у 80 – 90% пацієнтів. ГБН носить доброякісний характер, але негативно позначається на якості життя. Він частіше виникає у жінок, ніж у  чоловіків. За тривалістю може  бути від 30 хвилин до тижня. Найчастішими тригерними чинниками виникнення ГБН є стрес, психоемоційне та фізичне перенавантаження.

🔹️Основні критерії ГБН:

✅️Повинно бути хоча б дві з цих ознак:

* ГБН малої чи середньої інтенсивності.

* ГБН двобічної локалізації.

* ГБН давлячого або стискаючого характеру, по типу ,,обруча”, більш відчутний у ділянці лоба та потилиці. Біль починає турбувати саме з шиї, далі поширюється на голову.

* ГБН не посилюється під час звичайної фізичної активності.

✅️Повинні бути ці обидві ознаки:

*Як правило, не супроводжується нудотою чи блюванням.

*Має один з симптомів: світло- або звукобоязнь.

🔹️ГБН поділяють на:

  • епізодичний (нечастий та частий) – до 10-15 нападів за місяць відповідно;
  • хронічний – більше 15 нападів за місяць протягом 3х місяців.

🔹️У виникненні  ГБН важливу роль відіграють периферичний ( напруження перикраніальних м’язів та фасцій голови та шиї) та центральний (коли в нейронах стовбура головного мозку знижується протибольова активність) больові механізми.

🔹️Лікування та профілактика:

-Для купування ГБН використовуються  знеболюючі (як правило, прості НПЗП)- ібупрофен 400-800мг, парацетамол 500-1000мг, напроксен 550мг та інші.

☝️Але прийом знеболюючих препаратів не більше 15 разів на місяць, бо це може спричинити появу іншого виду головного болю – абузусного!

  • Використання технік постізометричної м’язової релаксації.
  • Масаж для розслаблення м’язів шиї та голови, акупунктура.
  • Заняття спортом ( йога, плавання), прогулянки на свіжому повітрі.
  • Нормалізація сну, харчування, вживання води.
  • Усунення провокуючих факторів (кава, алкоголь, куріння та інше).
  • Уникання стресових ситуацій, психотерапія, КПТ, АД.

Надана інформація є пізнавальною!

Не займайтеся самолікуванням! Завітайте на огляд до лікаря для отримання кваліфікованої допомоги!

Будьте здорові💛💙

Цитологія

Цитологія

Давайте розберемось детальніше, що це за аналіз

Цитологічне дослідження грає важливу роль в діагностиці багатьох захворювань, в першу чергу злоякісних новоутворень. Метод дозволяє оцінити якісні та кількісні зміни клітин, а також – виявити наявність поза- і внутрішньоклітинних включень і мікроорганізмів. Досліджуватися можуть пунктати, мазки і зішкріби різних органів і тканин. Наприклад, мазки, взяті під час гінекологічного огляду,  пунктати, отримані при тонкоголковій аспіраційній біопсії (ТАБ) щитоподібної залози, лімфовузлів, а також – при плевральній, перикардіальній пункції, пункції порожнини суглоба і порожнини живота.

Цитологія – це мазок/аналіз на цитологію, цитологічне дослідження, мазок на атипові клітини, ПАП-тест – все це синоніми одного лабораторного дослідження, яке дозволяє виявити патологію, відхилення з боку клітин шийки матки. Своєчасне виявлення змін дозволяє обрати відповідне лікування і запобігти раку шийки матки.

ПАП-тест – надійна профілактика раку шийки матки! Саме тому важливо проходити планові обстеження у гінеколога. 

У зразку клітин, отриманих при цитології, виявляють вірус папіломи людини та визначають його тип, щоб оцінити ризик розвитку раку шийки матки. Забір аналізу виконується під час традиційного огляду на гінекологічному кріслі, як з зовнішньої, так і внутрішньої поверхні шийки матки. Для цього використовується спеціальна стерильна одноразова щітка. Ця процедура не болісна і займає мінімум часу (10-15 секунд)

 

Що показує аналіз на цитологію?

У нормі всі клітини повинні мати нормальну будову, мають бути відсутні атипові клітини. У випадку, якщо є якісь зміни – це ще не підтверджує рак або інші захворювання. 

Відхилення від норми –  це привід, щоб приділити час власному здоров’ю. У жодному разі не варто панікувати, і тим більше ігнорувати цю ситуацію, її потрібно вирішувати. Для цього необхідно звернутися за консультацією до гінеколога.

При виявленні атипових/патологічних клітин (атипія, дисплазія, CIN) лікар-гінеколог може Вам порекомендувати:

  • виконати додатковий діагностичний метод (біопсія) Це дозволить уточнити діагноз та визначити з подальшою тактикою лікування;
  • провести повторний тест через 3-6 місяців.

Не ігноруйте щорічні візити до гінеколога. Краще профілактувати захворювання, ніж його лікувати! 

Коксоартроз

Коксоартроз

Коксартроз – це артроз кульшового суглоба. Розвивається поступово, протягом кількох років, схильний до прогресування, може бути як одностороннім, так і двостороннім. Супроводжується болями та обмеженням рухів у суглобі. На пізніх стадіях можлива атрофія м’язів стегна та укорочення кінцівки. Діагноз встановлюється на підставі клінічної симптоматики та результатів рентгенографії. На ранніх стадіях коксартрозу лікування консервативне. При руйнуванні суглоба, особливо у пацієнтів молодого та середнього віку, необхідна операція (ендопротезування).

 

Загальні відомості

Коксартроз (остеоартроз або деформуючий артроз) – це дегенеративно-дистрофічне захворювання. Зазвичай розвивається у віці 40 років і старше. Може бути наслідком різних травм та захворювань суглоба. Іноді виникає без видимих ​​причин. Для коксартрозу характерний поступовий прогресуючий перебіг. На ранніх стадіях використовуються консервативні методи лікування. На пізніх етапах відновити функцію суглоба можна лише оперативним шляхом.

В ортопедії та травматології коксартроз є одним із найпоширеніших артрозів. Висока частота його розвитку обумовлена ​​значним навантаженням на кульшовий суглоб і широкою поширеністю вродженої патології – дисплазії суглоба. Жінки хворіють на коксартроз трохи частіше за чоловіків.

Причини коксартрозу

Виділяють первинний (виниклий з невідомих причин) і вторинний (розвинутий внаслідок інших захворювань) артроз кульшового суглоба.

Вторинний коксартроз може стати наслідком таких захворювань:

  • дисплазія кульшового суглоба;
  • вроджений вивих стегна;
  • хвороба Пертеса;
  • асептичний некроз головки стегна;
  • інфекційне ураження та запальні процеси (наприклад, артрит тазостегнового суглоба);
  • перенесені травми (травматичні вивихи, переломи шийки стегна, переломи тазу.

Коксартроз може бути як одностороннім, так і двостороннім. При первинному коксартрозі часто спостерігається супутнє ураження хребта (остеохондроз) та колінного суглоба (гонартроз).

Фактори ризику

До факторів, що збільшують ймовірність розвитку коксартрозу, належать:

  • постійне підвищене навантаження на суглоб; найчастіше спостерігається у спортсменів і людей із надмірною масою тіла;
  • порушення кровообігу, гормональні зміни, порушення метаболізму;
  • патологія хребта (кіфоз, сколіоз) або стоп (плоскостопість);
  • літній вік;
  • малорухливий спосіб життя.

Коксартроз у спадок не передається. Однак, певні особливості (порушення обміну речовин, особливості будови скелета та слабкість хрящової тканини) можуть успадковуватись дитиною від батьків. Тому за наявності родичів, які страждають на коксартроз, ймовірність виникнення хвороби дещо збільшується.

Патанатомія

Тазостегновий суглоб утворений двома кістками: клубовою та стегновою. Головка стегна зчленовується з вертлужною западиною клубової кістки, утворюючи своєрідний «шарнір». При рухах вертлужна западина залишається нерухомою, а головка стегнової кістки рухається в різних напрямах, забезпечуючи згинання, розгинання, відведення, приведення та обертальні рухи стегна.

Під час рухів суглобові поверхні кісток безперешкодно ковзають відносно одна одної, завдяки гладкому, пружному та міцному гіаліновому хрящу, що покриває порожнину вертлужної западини та головку стегна. Крім того, гіаліновий хрящ виконує функцію, що амортизує і бере участь у перерозподілі навантаження при рухах та ходьбі. У порожнині суглоба знаходиться невелика кількість суглобової рідини, яка відіграє роль мастила та забезпечує живлення гіалінового хряща. Суглоб оточений щільною та міцною капсулою. Над капсулою знаходяться великі стегнові та сідничні м’язи, які забезпечують рухи в суглобі та які, як і гіаліновий хрящ, є амортизаторами, що оберігають суглоб від травм при невдалих рухах. При коксартрозі суглобова рідина стає більш густою та в’язкою. Поверхня гіалінового хряща висихає, втрачає гладкість, покривається тріщинами. Через шорсткість хрящі при рухах постійно травмуються, що спричиняє їх стоншення і посилює патологічні зміни в суглобі. У міру прогресування коксартрозу кістки починають деформуватися, «пристосовуючись» до тиску, що збільшився. Обмін речовин у ділянці суглоба погіршується. На пізніх стадіях коксартрозу спостерігається виражена атрофія м’язів хворої кінцівки.

Симптоми коксартрозу

До основних симптомів захворювання належать болі в ділянці суглоба, (пахової області, стегна і колінного суглоба). Також при коксартрозі можлива скутість рухів і тугорухливість суглоба, порушення ходи, атрофія м’язів стегна, кульгавість, і скорочення кінцівки на стороні ураження. Характерною ознакою коксартрозу є обмеження відведення (наприклад, хворий має труднощі при спробі сісти «верхом» на стілець). Наявність тих чи інших ознак та їх вираженість залежить від стадії коксартрозу. Першим і найпостійнішим симптомом є біль.

При коксартрозі 1 ступеня пацієнти мають скарги на періодичний біль, який виникає після фізичного навантаження (бігу або тривалої ходьби). Біль локалізується у ділянці суглоба, рідше – у ділянці стегна чи коліна. Після відпочинку зазвичай зникає. Хода при коксартрозі 1 ступеня не порушена, рухи збережені в повному обсязі, атрофії м’язів немає. На рентгенограмі пацієнта, що страждає на коксартроз 1 ступеня, можна спостерігати нерізко виражені зміни: помірне нерівномірне звуження суглобової щілини, а також – кісткові розростання навколо зовнішнього або внутрішнього краю вертлужної западини за відсутності змін з боку головки та шийки стегнової кістки.

При коксартрозі 2 ступеня біль стає більш інтенсивним, нерідко з’являється навіть у стані спокою, іррадіює у стегно та область паху. Після значного фізичного навантаження хворий на коксартроз починає накульгувати. Обсяг рухів у суглобі зменшується: обмежується відведення та внутрішня ротація стегна. На рентгенівських знімках при коксартрозі 2 ступеня відображається значне нерівномірне звуження суглобової щілини (більше ніж наполовину нормальної висоти). Головка стегнової кістки дещо зміщується догори, деформується та збільшується у розмірі, а її контури стають нерівними. Кісткові розростання при коксартрозі 2 ступеня з’являються не лише на внутрішній, а й на зовнішній стороні вертлужної западини і виходять за межі хрящової губи.

При коксартрозі 3 ступеня біль стає постійним, турбує пацієнтів не лише вдень, а й уночі. Ходьба ускладнюється, при пересуванні хворий на коксартроз змушений користуватися тростиною. Обсяг рухів у суглобі різко обмежений, м’язи сідниць, стегна та гомілки атрофовані. Слабкість м’язів стегна стає причиною відхилення таза у фронтальній площині і укорочення кінцівки на хворому боці. Для того, щоб компенсувати укорочення, пацієнт, який  страждає на коксартроз, при ходьбі нахиляє тулуб у хворий бік. Через це центр тяжіння зміщується, навантаження на хворий суглоб різко збільшується. На рентгенограмах при коксартрозі 3 ступеня виявляється різке звуження суглобової щілини, виражене розширення голівки стегна та численні розростання кісток.

Діагностика

Діагноз коксартрозу робиться на підставі клінічних ознак та даних додаткових досліджень, основною з яких є рентгенографія. У багатьох випадках рентгенівські знімки дають можливість встановити не лише ступінь коксартрозу, а й причину його виникнення.

Так, наприклад, збільшення шийно-діафізарного кута, скошеність і сплощення вертлужної западини свідчать про дисплазію, а зміна форми проксимальної частини стегнової кістки свідчить про те, що коксартроз є наслідком хвороби Пертеса або юнацького епіфізіолізу. На рентгенограмах хворих на коксартроз також можуть виявлятися зміни, що свідчать про перенесені травми. Для інструментальної діагностики коксартрозу можуть використовуватися також КТ та МРТ. Ком’пютерна томографія дозволяє детально вивчити патологічні зміни з боку кісткових структур, а магнітно-резонансна томографія надає можливості оцінити порушення з боку м’яких тканин.

Лікування коксартрозу

Лікуванням патології займаються ортопеди-травматологи. Вибір методів лікування залежить від симптомів та стадії захворювання. На 1 та 2 стадіях коксартрозу проводиться консервативна терапія.

Для відновлення пошкодженого хряща при коксартрозі застосовуються засоби групи хондропротекторів.

При сильному больовому синдромі пацієнтам, котрі страждають на коксартроз, можуть призначатися внутрішньосуглобові ін’єкції. Також при коксартрозі призначають фізіотерапевтичні процедури (ультразвукову терапію, лазеролікування, УВЧ, магнітотерапію, масаж, лікувальну гімнастику)

Дієта при коксартрозі самостійного лікувального ефекту немає і застосовується лише як засіб зниження ваги. Зменшення маси тіла дозволяє знизити навантаження на тазостегнові суглоби і, як наслідок, полегшити перебіг коксартрозу. Для того, щоб зменшити навантаження на суглоб, лікар, залежно від ступеня коксартрозу, може порекомендувати пацієнтові ходити з тростиною або з милицями.

На пізніх стадіях (при коксартрозі 3-го ступеня) єдиним ефективним способом лікування є операція – заміна зруйнованого суглоба ендопротезом. Залежно від характеру ураження може застосовуватися або однополюсний (замінюється лише головка стегна), або двополюсний (замінюється як головка стегна, так і вертлужна западина) протез.

Операція ендопротезування при коксартрозі проводиться в плановому порядку, після повного обстеження. У післяопераційному періоді проводиться антибіотикотерапія. Шви знімають на 10–12 день, після чого пацієнта виписують на амбулаторне лікування. Після ендопротезування обов’язково проводяться реабілітаційні заходи.

  Хірургічне втручання із заміни суглоба при коксартрозі забезпечує повне відновлення функції кінцівки. Хворі можуть працювати, активно рухатись і навіть займатися спортом.

Карбункул

Карбункул

Карбункул – гостре гнійно-некротичне запалення розташованих поруч волосяних мішечків, сальних залоз і тканин, що оточують їх, з некрозом шкіри і підшкірної основи. Спричинюється золотистим стафілококом. Особливістю карбункула є те, що він швидко прогресує, процес поширюється вглиб, у ділянці ураження виникає численний тромбоз дрібних судин, що призводить до некрозу тканин. У ділянці карбункула спостерігається різного розміру інфільтрат, який піднімається над поверхнею шкіри. Шкіра в цьому місці має багряно-синій колір. Через деякий час поверхня карбункула вкривається численними дрібними некротичними вогнищами, з яких виділяється гній. М’які тканини довкола інфільтровані, щільні, дуже болючі. Порушується загальний стан хворого: виражені явища інтоксикації, температура тіла підвищується до 39,0 – 40,0 0С, пульс частий (100 – 120 уд./хв.), язик сухий, обкладений. Може бути марення. У крові виявляються зміни, характерні для запального процесу. Карбункули частіше бувають поодинокими. Розміри їх різні – від 5 до 10 см у діаметрі. Виникають найчастіше у ділянці хронічного подразнення шкіри (поперек, потилиця). Дуже тяжкий перебіг мають карбункули в ділянці обличчя, особливо – у хворих на цукровий діабет. 

Причини

Причиною виникнення карбункула, як правило, є запущений фурункул. Зустрічаються випадки, коли виниклий фурункул справді не потребує лікування і через деякий час проходить. Однак на фоні зниженого імунітету, в умовах контакту з одягом, запалення починає прогресувати, при цьому, шкірний покрив стає багряно-синюшним, утворюються свищі, через які відділяється рідина зеленуватого кольору.

При відсутності грамотного лікування може утворитися великий (до 10 см) дефект шкіри, після чого разом з частинками епідермісу починає відторгатися гнійний вміст. Перебіг цього процесу також супроводжується досить сильним неприємним запахом.

Для того, щоб цього уникнути, необхідно відмовитися від самолікування, застосування народних методів і видавлювання фурункула.

Наслідками неправильного лікування фурункула можуть бути: утворення карбункула, сепсис і менінгіт. Небезпека нетрадиційних методів лікування полягає в неможливості самостійно визначити стадію запального процесу. У разі виникнення фурункула, який не проходить і не зменшується в розмірах протягом 1-2 днів, і при цьому спостерігається загальне погіршення самопочуття, рекомендується звернутися до кваліфікованого лікаря-хірурга.

 Симптоми

Карбункул – хвороба, яка не часто вражає обличчя і кінцівки, зазвичай вона виникає на задній поверхні шиї або між лопатками, також може зустрічатися на попереку і сідницях. Як правило, мова йде про поодинокі утворення. Запалення даного роду характеризується поступовим розвитком.

До основних стадій розвитку карбункула можна віднести:

  • утворення серозного інфільтрату конусоподібної форми, що досягає діаметра 1,5 см;
  • гнійно-некротична стадія запалення характеризується виникненням на верхівці карбункула гнійної пустули;
  • стадія загоєння, в ході якої некротичний стрижень відторгається і утворюється шкірний дефект у вигляді втягнутого рубця.

Перші дві стадії проходять, супроводжуючись підвищенням температури тіла до 40,0 °С, лихоманкою, головним болем, порушеннями роботи шлунково-кишкового тракту (нудотою і блювотою, втратою апетиту), відсутністю здорового сну і прискореним серцебиттям, ознобом. Основним симптомом вважаються різкий біль в місці запалення шкірного покриву.

Перебіг запалення багато в чому залежить від того, мікроби якого виду стали його збудниками. Найчастіше ними стають мікроби сімейства стрептококових або ж стафілококових. Вони обумовлюють важкий перебіг хвороби і такі її ускладнення як лімфангіт – запалення лімфатичних судин; або лімфаденіт – запалення лімфовузлів. У числі рідкісних, але найбільш небезпечних, і навіть смертельних ускладнень карбункула, можна назвати базальний гнійний менінгіт, тромбофлебіт, сепсис і арахноїдит.

Якщо ж захворювання проходить у відносно легкій формі, і не спостерігається ускладнень, то поліпшення можна спостерігати на 3-5 день правильного лікування. Карбункул переходить в завершальну стадію: відбувається очищення рани від гною і мертвих тканин, уражена ділянка шкіри заповнюється новоствореною тканиною, інакше званою грануляційною, і починається формування рубця.

 Діагностика

Постановка діагнозу при огляді лікаря не представляє складності через специфічну клінічну картину захворювання. Подальша діагностика застосовується для визначення типу збудника з метою призначення ефективної антибіотикотерапії, а також – для з’ясування ступеня тяжкості захворювання і ступеня інтоксикації пацієнта. Для цього роблять забір гною з рани пацієнта і піддають його бактеріологічному дослідженню, в ході якого можна з’ясувати вид і сприйнятливість збудника до різних видів антибіотиків.

Якщо карбункул протікає на тлі хронічних захворювань, то необхідна консультація вузьких фахівців. Наприклад, при цукровому діабеті важлива консультація лікаря-ендокринолога. Потрібно визначити рівень глюкози в крові, і при необхідності провести стабілізацію стану хворого.

 Лікування

Лікування карбункула проводиться, як правило, амбулаторно із застосуванням антибіотиків і протизапальних препаратів.

Ні в якому разі не можна проводити самостійний розтин карбункула.

При тяжкому перебігу захворювання: вираженій інтоксикації, локалізації карбункула на обличчі пацієнт госпіталізується в стаціонар. Проводиться часта і ретельна обробка рани; курс протизапальної та антибіотикотерапії за підсумками бактеріологічного дослідження.

Лікують карбункули хірургічними методами.

Під місцевим та загальним знеболюванням проводять глибокий хрестоподібний розріз, видаляють некротичні тканини, рану промивають антисептиком, лікують відкритим методом. 

Пролежні

Пролежні

Пролежні Пролежні - це патологічний стан, що супроводжується формуванням виразок (відкритих…
Апендицит

Апендицит

Апендицит  Апендицит - це неспецифічна патологія червоподібного відростка запального характеру. Вона…
Обмороження

Обмороження

Обмороження Зазвичай, обмороження описується за його клінічними проявами.Спочатку передбачити ступінь обмороженого…

Гіпотиреоз

Гіпотиреоз

Гіпотиреоз – це клінічний синдром, що виникає внаслідок патологічного зниження функціональної активності щитовидної залози. У дітей гіпотиреоз може бути вродженим або набутим.

Вроджений гіпотиреоз

Вроджений гіпотиреоз є поширеним захворюванням щитоподібної залози у дитячому віці. Це захворювання пов’язане з недостатністю тиреоїдних гормонів, що призводить до порушень у роботі майже всіх органів і систем організму. В Україні вроджений гіпотиреоз діагностується в одного з 3000-4000 новонароджених.

Рання діагностика

Для ранньої діагностики вродженого гіпотиреозу в Україні з 2006 року проводиться неонатальний скринінг кожному новонародженому. Ця процедура дозволяє виявити захворювання на ранніх стадіях та своєчасно розпочати лікування.

Причини

Однією з головних причин розвитку вродженого гіпотиреозу є дефіцит йоду, який є ключовим елементом для синтезу тиреоїдних гормонів. Важливу роль також відіграють генетичні фактори.

Клінічні прояви

Клінічні прояви гіпотиреозу у дітей залежать від віку, в якому виникла недостатність функцій щитовидної залози, ступеня тиреоїдної недостатності, тривалості захворювання та часу початку замісної терапії. Симптоми включають:

  • переношена вагітність (більше 42 тижнів);
  • висока маса тіла при народженні (більше 3500 г);
  • набряки обличчя, губ, повік, язика, локалізовані набряки в надключичних ямках;
  • «Подушечки» на кистях;
  • погане смоктання, закрепи;
  • затяжна жовтяниця (до 5-6 міс);
  • сонливість, спокійність, рідкі крики;
  • грубий голос;
  • суха шкіра, холодні стопи і кисті;
  • язик не поміщається в роті;
  • ураження центральної нервової системи проявляються у вигляді затримки психічного розвитку, загальмованості, затримки розвитку мозку. Якщо захворювання залишається нерозпізнаним, то через 5-6 місяців виявляється класична картина гіпотиреозу з порушенням психомоторного розвитку, функцій серця, печінки, дихання, урогенітальної системи.

  Лікування

Лікування гіпотиреозу включає довічну терапію тиреоїдними гормонами, що дозволяє компенсувати недостатність гормонів щитовидної залози та запобігти серйозним ускладненням. Рання діагностика та своєчасне лікування є ключовими для забезпечення нормального розвитку дитини. 

Як подолати функціональну диспепсію?

Як подолати функціональну диспепсію ?

Біль та дискомфорт у ділянці шлунка, почуття важкості після їжі, швидке насичення, нудота, здуття живота – скарги, які турбують чи не кожного десятого, частіше виникають у представниць прекрасної статі і можуть бути настільки виразними, що спонукають звернутись до лікаря. Але при обстеженні, як правило, не діагностується ніяких патологічних змін, і лікар виставляє діагноз «функціональна диспепсія». Що це за така хвороба, та як її подолати? 

Слово «диспепсія» означає порушення травлення, а «функціональна» говорить про те, що органічні (тобто, видимі) зміни, наприклад, новоутворення, відсутні, хоча такі розлади можуть турбувати досить довго.

Для діагностики функціональної диспепсії лікар має провести детальне опитування. Обов’язково пригадайте всі деталі щодо наявних симптомів (коли виникають, інтенсивність, тривалість, що приносить полегшення, тощо), важливо вказати, які медикаменти і дієтичні добавки вживали та вживаєте, навіть якщо це якісь «трави» чи гомеопатія. А також пригадайте, чи не мали симптомів харчової алергії на певні продукти.

Лікар має направити на лабораторне дослідження крові, а саме – загальний аналіз та виключити наявність інфекції Helicobacter pylori – бактерії, яка чудово себе почуває у кислому середовищі шлунка і може викликати запальні захворювання та навіть – виразкову хворобу (це можна зробити різними неінвазивними методами – наприклад, через аналіз калу). При виявленні цієї бактерії призначаються антибактеріальні препарати з обов’язковою контрольною діагностикою.

Чи обов’язково доведеться ковтати зонд?

У деяких випадках лікар може призначити додаткове обстеження – ФЕГДС (фіброезофагогастродуоденоскопію).

Таке дослідження є інвазивним і часто лякає пацієнтів, проте воно показано не всім, і зробити його можна під час медикаментозного сну – так процедура пройде максимально комфортно для всіх її учасників.

обов’язково ФЕГДС має бути проведено при наявності так званих «червоних прапорців», які мають насторожити стосовно онкопроцесу:

  1. Симптоми вперше виникли у старшому віці.
  2. Втрата ваги і підвищення температури без явної на те причини.
  3. Блювання, що повторюється, біль та/або відчуття утруднення проходження їжі по стравоходу.
  4. У близьких родичів був рак шлунку або стравоходу.
  5. Наявність утворень у животі, які діагностуються під час огляду.
  6. Анемія, ознаки внутрішньої кровотечі (чорне забарвлення калу).

Навіть якщо у Вас присутні якісь із цих пунктів – не панікуйте: по-перше, це не означає, що у Вас 100% рак, дослідження робиться, перш за все, для виключення органічної патології, і, по-друге, якщо злоякісний процес буде підтверджено – чим раніше буде розпочато лікування – тим кращим буде прогноз. Обов’язково перед проведенням такого обстеження поцікавтесь, чи має лікар, який проводить обстеження провести біопсію для гістологічного дослідження (адже всім відомий діагноз «гастрит» не можна виставити виключно «на око» БЕЗ БІОПСІЇ слизової оболонки), у разі відсутності гістологічного дослідження часто виставляється діагноз «гастропатія», а такий діагноз не є визначеним і унеможливлює призначення відповідного лікування.

Якщо ж для проведення гастроскопії немає суттєвих показів, а при його проведенні не виявлено патології – лікар виставить діагноз «функціональна диспепсія», пояснить механізм виникнення симптомів, заспокоїть щодо позитивного прогнозу такого стану, надасть рекомендації щодо змін способу життя та за потреби направить до дієтолога для корекції харчування, тому що, перш за все, лікування цього стану розпочинається саме з дієтичних втручань, а не призначення медикаментів.

Якщо ж дотримання дієтичних рекомендацій не дасть належного ефекту, і симптоми все одно матимуть місце, призначається медикаментозне лікування: це можуть бути препарати для зниження кислотності, покращення тонусу та скорочень шлунку.

Якщо ж і таке лікування виявиться неефективним, не дивуйтеся, якщо лікар призначить антидепресанти або заспокійливі препарати.

Річ у тому, що часто симптоми з боку травної системи виникають на фоні депресивних і тривожних станів. Адже між головним мозком та травною системою існує вісь, яка з’єднує ці органи, тому без допомоги психотерапевта/психіатра і індивідуальної психотерапії тут не обійтися. 

Ваш дієтолог, Антоніна Олійник 

© 2024 Антоніна Олійник

Вакцинація від вірусу папіломи людини

Вакцинація від вірусу папіломи людини

Вірус папіломи людини (ВПЛ, HPV) –  група вірусів, що переважно передається статевим шляхом як в чоловіків, так і в жінок, уражаючи шкіру та слизові оболонки. Сьогодні ні в кого не викликає сумніву в тому, що основною причиною раку шийки матки є ВПЛ.

Найнадійнішим методом захисту від вірусу папіломи людини є вакцинація.

Чим небезпечний впл?

Існує близько 200 різних штамів вірусу папіломи людини. Впродовж життя ВПЛ інфікується щонайменше троє з чотирьох людей. Найчастіше інфікування відбувається у віці 20-25-років. У 9-ти з 10-ти інфікованих імунна система сама пригнічує ВПЛ протягом 2-х років після інфікування, не призводячи до захворювання. Проте в деяких пацієнтів інфікування ВПЛ сприяє розвитку злоякісних новоутворень різної локалізації (наприклад, раку шийки матки, раку статевого члена, раку аноректальної ділянки, раку ротоглотки). Найнебезпечнішими є 16-й і 18-й типи ВПЛ, які викликають  до 70% випадків раку шийки матки.

Як можна заразитись впл?

Вірус папіломи людини передається головним чином під час статевого акту, тож більшість людей інфікуються ВПЛ незабаром після того, як починають вести статеве життя (інфікуватись можна як під час вагінального, так і під час анального чи орального сексу через контакт із зараженою шкірою або слизовою оболонкою статевих органів). Але симптоми можуть виникати навіть через багато років після контакту із інфікованою людиною, тому не завжди можна визначити, коли саме сталося інфікування. Також можлива передача ВПЛ від матері до дитини під час пологів.

Як захиститись від впл?

Наразі на ринку України доступні дві вакцини для профілактики ВПЛ: Церварикс  (виробник GlaxoSmithKline, Бельгія) та Гардасил (виробник Merck, США). Церварикс забезпечує захист від двох найбільш онкогенних типів ВПЛ – 16 та 18,  а Гардасил, крім 16 та 18, захищає ще від типів 6 та 11, які є найпоширенішою причиною виникнення аногенітальних кондилом (бородавок). 

Вакцинувати дівчат і хлопців можна з 9 років. Розпочати курс щеплень можна й пізніше, головне – за можливістю розпочати вакцинацію до початку статевого життя.

Тим не менше, і після початку статевого життя вакцинація може бути ефективною, якщо інфікування ще не відбулося. Необхідність вакцинації дорослих обумовлена способом життя. Наприклад, якщо інфікування ВПЛ не відбулося, пара знаходиться в моногамних стосунках і не планує змінювати такий стан речей, то вакцинація в цьому випадку недоцільна, хоча й нешкідлива. Найоптимальнішою є вакцинація дорослих від ВПЛ до 26 років, проте якщо зберігається можливість інфікування через контакт з новими статевими партнерами, то вакцинація  має сенс і у віці до 45 років. 

В Україні щеплення проти ВПЛ відноситься до рекомендованих, тому вакцина може бути придбана власним коштом пацієнта. Вакцинація проводиться за загальноприйнятими принципами. Щеплення проводиться внутрішньом’язово, в плече.

Разова доза вакцини становить 0,5 мл і є однаковою для дітей та дорослих. Графік вакцинації залежить від віку особи. Починаючи з 9-річного віку та до 14 років на момент першої ін’єкції щеплення можна проводити двома дозами вакцини. Починаючи з 15-річного віку рекомендується лише трьохдозовий графік вакцинації.

Вакцина забезпечує вироблення імунітету, створюючи захисні антитіла ще до ураження вірусом. Однак, вакцина не захистить, якщо жінка вже інфікована ВПЛ, тому важливо зробити щеплення ще до початку статевого життя, щоб знизити ризик зараження. 

Підготувала лікар-гінеколог Шахворостова Н.В.

Простий тест на дефіцит заліза: чи все так просто?

Простий тест на дефіцит заліза: чи все так просто?

Одним із поширених дефіцитних станів, особливо серед жінок, є дефіцит заліза. Це не дивно, адже саме представниць прекрасної статі супроводжують щомісячні втрати до 1-2 мг заліза під час кожного дня менструації, а також -значні втрати (до 1 граму) під час вагітності, пологів і годування грудьми, окрім того, кожен із нас щодня втрачає до 1 мг заліза з клітинами шкіри, що злущуються, з випорожненнями, сечею, а також – під час потовиділення. Окрім фізіологічних втрат на баланс заліза впливає недостатнє вживання продуктів, які є його джерелами, порушення засвоєння або патологічні втрати. 

Існує легенда про закоханого до безтями юнака, який одним із перших дізнався про наявність заліза в крові. І не спала йому на думку інша ідея виразити свої почуття, як зробити для своєї коханої обручку із заліза власної крові. Фінал цієї історії був трагічним – чоловік загинув від знекровлення.

Така ідея була приречена до невдачі, адже незважаючи на те, що більшість заліза організму присутня в червоних клітинах крові (еритроцитах), його кількість в них не перевищує 2-х грамів. Загалом організм дорослої людини містить лише 3-4 грами цього елементу (приблизно 3,5 г у чоловіків, 2,5 – у жінок). Крім еритроцитів, решта міститься у м’язах, деяких ферментах, а також – у формах зберігання і транспортування.

При дефіциті заліза відбувається кисневе голодування всіх органів і тканин організму, а через те, що залізо є складовою багатьох ферментів та білків – відбувається порушення обміну речовин. Тому його нестача миттєво відображається на нашому здоров’ї.

Зовнішніми ознаками дефіциту заліза є блідість і сухість шкіри, заїди в куточках рота, зміни поверхні язика, випадіння волосся та ложкоподібна деформація нігтів. Проте такі зміни виникають, коли дефіцит вже досить значний.

Тим не менш, існує п’ять ранніх ознак дефіциту заліза, про які варто пам’ятати, щоб бути насторожі та вчасно усунути цей стан.

 

  1. Втома, слабкість, непереносимість фізичних вправ, задишка при фізичному навантаженні – ці симптоми можуть бути дуже незначними і супроводжувати багато інших станів, проте варто мати на увазі, що обумовити їх може дефіцит заліза. Що цікаво – часто про ці прояви можна згадати лише тільки після усунення дефіциту цього мікроелементу, адже підвищену стомлюваність більшість людей вважає нормальним станом.
  2. Потяг до вживання неїстівних предметів (крейда, кавова гуща) – такі спотворення смаку зустрічаються нечасто, але існує досить характерний харчовий потяг при дефіциті заліза – жага до вживання льоду. Зазвичай, коли на вулиці спека, цей симптом легко проігнорувати, проте пам’ятаймо!
  3. Почервоніння сечі після вживання буряка – такий симптом інколи може налякати, хоча є нормою для кожної десятої здорової людини, але він майже завжди супроводжує нестачу заліза.
  4. Синдром неспокійних ніг – неприємне і нестримне бажання рухати ногами під час періодів бездіяльності, особливо вночі або під час сидіння. При цьому, дискомфорт майже миттєво зникає під час руху. Зазвичай такий синдром більшість людей вважає стовідсотковою ознакою дефіциту магнію, однак він також має дуже тісний зв’язок з дефіцитом заліза.
  5. П’ята ознака, при якій часто забувають про дефіцит заліза – частий головний біль. Тому не спішіть бігти до невролога за направленням на МРТ головного мозку без явних на те показів, не зробивши доступні лабораторні обстеження.

Одним із обов’язкових профілактичних лабораторних досліджень є загальний аналіз крові, в якому визначається вмісту ГЕМОГЛОБІНУ й ЕРИТРОЦИТІВ, які знижуються при залізодефіциті.

На жаль, загальний клінічний аналіз крові не відображує запаси цього мікроелементу, і часто він ще буває в нормі, коли запаси вже вичерпуються.  Визначення концентрації самого ЗАЛІЗА також не має великого значення (за винятком діагностики та лікування отруєння залізом чи при спадковому захворюванні – гемохроматозі).

Багато хто знає, що про запаси заліза в організмі найкраще розкаже концентрація ФЕРИТИНУ. Таку інформацію зазвичай можна знайти на шпальтах соцмереж та у рекомендаціях блогерів. І дійсно, єдиною причиною зниження феритину є зменшення запасів заліза в організмі. Проте варто пам’ятати, що феритин – показник, який залежить не лише від кількості заліза в організмі. Він може бути підвищеним при запаленні або інфекційному процесі, окрім того, нормальний або підвищений його рівень може бути обумовленим не лише надлишком заліза, а і хворобами печінки чи навіть онкопроцесом! Саме тому важливо не займатись самодіагностикою, а звертатись за допомогою до лікарів, які всебічно оцінять ваш стан і за потреби призначать додаткові методи дослідження.

       Пам’ятайте, фахівець лікує не аналізи, а людину!

© 2024 Антоніна Олійник

Прокрутка до верху