Напевне кожен медичний працівник екстрених служб, поліклінічних та стаціонарних закладів охорони здоров’я у своїй щоденній роботі вирішує питання: чи потрібно госпіталізувати пацієнта, чи може пацієнт лікуватися амбулаторно або в умовах денного стаціонару, і коли потрібно його виписувати? Стосовно самих пацієнтів – ці питання їх цікавлять не менше, адже перебування у лікарні для кожної людини є стресом та зміною звичного способу життя.   

Тому госпіталізація, амбулаторне лікування, виписка пацієнтів регламентована певними критеріями, які відображені у клінічних рекомендаціях, галузевих стандартах, локальних клінічних маршрутах закладів охорони здоров’я, але вони не були системно об’єднані в єдиному документі. Через це рішення про стаціонарне лікування могли залежати від практики конкретного закладу, що могло призводити до відмов у госпіталізації пацієнтам, які її потребували так і до необґрунтованого перебування на лікарняному ліжку людей, які могли лікуватися амбулаторно або в умовах денного стаціонару.

30 липня 2026 року Міністерство охорони здоров’я України затвердило Стандарт «Критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги» (наказ №1044). У Стандарті враховано клінічні настанови та рекомендації, згідно з якими багато років працюють провідні клініки світу.  Документ встановлює прозорі правила, за якими лікарі прийматимуть рішення щодо госпіталізації, продовження стаціонарного лікування, переведення пацієнтів на амбулаторне лікування та їх виписку.

Вивчаючи критерії до госпіталізації, які існували раніше, ми знайомилися з переліками нозологій як показів до стаціонарного лікування. У затвердженому Стандарті наголошується, що госпіталізація визначається не лише діагнозом, а ступенем тяжкості клінічного стану хворого. Тому, насамперед, необхідно оцінити:

• Наявність критичних відхилень у показниках дихання, кровообігу, свідомості.
• Ризик швидкого погіршання показників життєво важливих функцій (системи дихання, кровообігу, нервової системи).
• Потреба у цілодобовому медичному спостереженні або безперервному моніторингу життєвих функцій.
• Проведення складних інвазивних чи високотехнологічних медичних втручань.
• Лікування, яке неможливо чи небезпечно проводити в амбулаторних умовах.
• Відсутність безпечної альтернативи на рівні амбулаторної допомоги або лікування в умовах денного стаціонару.

В тому числі, документ містить конкретні фізіологічні критерії тяжкості та об’єктивні показники, які свідчать про високий ризик для життя пацієнта.

Такі як:
• сатурація кисню (SpO₂) ≤ 92%;
• частота дихання ≥ 30 або ≤ 8 за хвилину;
• систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт. ст.;
• оцінка за шкалою коми Глазго ≤ 13 балів;
• тяжкі порушення електролітного балансу;
• критичні зміни кислотно-лужного стану;
• гемодинамічна нестабільність;
• тяжкі порушення ритму серця.

Також Стандарт фіксує критерії екстреної госпіталізації або перелік клінічних станів, при яких госпіталізація є обов’язковою.

🔺 гостра дихальна недостатність;
🔺 гострий коронарний синдром;
🔺 гострий мозковий інсульт;
🔺 сепсис та септичний шок;
🔺 масивні кровотечі;
🔺 анафілаксія;
🔺 тяжкі порушення серцевого ритму;
🔺 тяжкі травми;
🔺 гострий живіт;
🔺 гострі інтоксикації;
🔺 тяжкі інфекційні захворювання;
🔺 тяжкі опіки;
🔺 гострі хірургічні стани та багато інших патологій.

Такі показники допомагають стандартизувати прийняття клінічних рішень незалежно від закладу охорони здоров’я. Але, разом з тим, ці критерії не означають однакових підходів для всіх хворих. Остаточне рішення приймає керівник бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, лікарі стаціонарних закладів охорони здоров’я, на підставі оцінки стану кожного конкретного пацієнта, динаміки перебігу захворювання, результатів обстежень, супутніх патологій та можливих ризиків, в тому числі і соціальних. Таке рішення потрібно обґрунтувати та зазначити у медичній документації.

Якщо пацієнт прибув у заклад охорони здоров’я і для визначення його подальшого лікування потрібен час, діагностичний пошук та надання необхідної медичної допомоги у відділенні невідкладної (екстреної) медичної допомоги можуть тривати до 24 годин.

Виписати пацієнта можливо тоді, коли він більше не потребує цілодобового медичного спостереження та може безпечно продовжити лікування амбулаторно. Після виписки медичну допомогу надає сімейний лікар, який контролює стан пацієнта, призначає необхідні обстеження, направляє до профільних фахівців і, за потреби, на повторну госпіталізацію.

Слід звернути увагу на госпіталізацію дітей. У кожному конкретному випадку рішення про госпіталізацію ухвалюється індивідуально, з урахуванням віку, клінічного стану, соціальних обставин. Необхідно ретельно оцінювати здатність родини забезпечити належний і безпечний догляд дитини. Якщо такий догляд за межами лікарні неможливий або батьки чи законні представники дитини не впевнені, що зможуть своєчасно розпізнати небезпечне погіршання стану – дитину необхідно госпіталізувати.

Опрацювавши цей документ, складається враження, що медична спільнота продовжує прагнути до покращання надання медичної допомоги, адже в Стандарті проглядаються певні переваги для пацієнтів:

• Визначені покази до госпіталізації. Медичні працівники та пацієнти мають чітке розуміння стосовно необхідності перебування в закладі охорони здоров’я.
• Захист від внутрішньолікарняних інфекцій. Знаходження у стаціонарі без реальної потреби підвищує ризик інфікування стійкими до антибіотиків бактеріями. Лікування вдома або амбулаторно нівелює цей ризик.
• Зниження фінансових витрат. Пацієнти більше не витрачатимуть кошти на цілодобове перебування в лікарні, якщо обстеження та маніпуляції можливо виконати в умовах денного стаціонару.
• Прозора безкоштовна допомога. Оскільки критерії госпіталізації чітко визначні, заклади охорони здоров’я в рамках програм медичних гарантій Національної служби здоров’я України зобов’язані безкоштовно та в повному обсязі забезпечити лікування тих, хто дійсно потребує цілодобової допомоги.
• Зменшення психологічного стресу. Пацієнт одужує швидше та комфортніше у звичному домашньому середовищі, поруч із рідними, відвідуючи лікарню лише для необхідних маніпуляцій.
• Більше уваги важким хворим. Завдяки тому, що ліжка не будуть зайняті пацієнтами, які можуть лікуватися амбулаторно, медичний персонал зможе приділити максимум часу та ресурсів критично хворим людям.

Ознайомитися з повним текстом наказу МОЗ України від 30.07.2026 №1044 можна за посиланням: Наказ — https://share.google/KebSIzryKx2FU98yP