Хронічний рецидивуючий афтозний стоматит (ХРАС) – захворювання слизової оболонки порожнин рота, яке зустрічається за даними різних авторів та Всесвітньої організації охорони здоров’я в 5–25 % випадків. Частіше його діагностують у школярів та підлітків; з віком частота захворювання наростає. ХРАС відрізняється від інших форм стоматитів появою на слизовій оболонці порожнини рота специфічних елементів – афт.

Афта на відміну від ерозії та виразки представляє собою елемент ураження, з рівними краями, округлої чи овальної форми, посередині якого ділянка, вкрита сіро-білим чи жовто-сірим нальотом, по периферії ободок яскравої гіперемії, інфільтрована основа. Особливістю також є розташування: в більшості випадків це перехідна ділянка між яснами і щокою, або губами на верхній або нижній щелепі і, те що ці афти супроводжуються значним болем, що порушую мовлення та прийом їжі. Загоюються афти без рубця.

Що є причиною появи афт.

Ймовірні причини розвитку афтозного стоматиту.

Місцеві чинники:

• хронічна травма,
• стоматологічні конструкції (протези, ортодонтичні апарати).

В більшості випадків афти супроводжують різні системні (соматичні) захворювання та патологічні стани:

• як симптом захворювань шлунково-кишкового тракту (ШКТ), що викликають сенсибілізацію організму (папіломатоз СОПР ШКТ, спайкові процеси, закрепи, лямбліоз, глистна інвазія);
• афти можуть появлятись при дефіциті заліза, фолієвої кислоти або вітамінів В₁, В₁₂, С;
• спостерігати появу афт можна при імунологічних, ендокринних, алергічних захворюваннях та значному хронічному психологічному навантаженню;
• досить поширеною є теорія виникнення ХРАС внаслідок особливостей складу та взаємодії мікрофлори порожнини рота;
• хронічний рецидивуючий афтозний стоматит може бути єдиним симптомом целіакії (непереносимість глютену) (5% пацієнтів);
• у 50% пацієнтів з системним червоним вовчаком афтозний стоматит може бути одною з ключових клінічних ознак + зниження слиновиділення;
• виразки ротової порожнини у вигляді афт зустрічаються у понад 80% пацієнтів з хворобою Бехчета.

Клінічно хронічний рецидивуючий афтозний стоматит проявляється наявністю на слизовій оболонці порожнини рота афт різного розміру і в різній кількості:

• Малі афти (афта Мікуліча) – невеликі круглі виразки, діаметром 2–4 мм у групах лише з кількох виразок (1–6) одночасно, епітелізуються через 7–10 днів, не залишають сліди рубців і повторюється з інтервалом 1–4 місяці.
• Великі афти – виразки Саттона або періаденіт слизової оболонки – мають круглу або яйцевидну форму, розміром близько 1 см в діаметрі або навіть більше з кількох виразок (1–3) одночасно, повільно заживають протягом 10–40 днів з рубцюванням.
• Виразки та герпетиформні виразки (або виразки Кука) – ураження невеликі та множинні, зазвичай уражаються бічні краї та вентральна поверхня язика і дно ротової порожнини, окремі виразки сірого кольору з нерівним контуром, спостерігаються переважно у жінок загоюються протягом 10 днів або довше, часто надзвичайно болючі.

Кожний випадок появ афт потребує уваги та ретельної диференційної діагностики для виключення системних захворювань та патологічних станів, призначення додаткового обстеження, розробки оптимального плану лікування і профілактики рецидивів. У разі первинної або періодичної появи афт необхідно обов’язково звернутись до лікаря-стоматолога, сімейного лікаря, або терапевта, який, за необхідністю, направить на консультацію до вузького спеціаліста. Лікування основного захворювання і місцева терапія дозволяють зменшити кількість рецидивів появи афт, терміни лікування.      

Профілактично необхідно:

• мінімізувати локальну травматизацію слизової оболонки порожнини рота;
• виключити можливі алергічні агенти;
• скорегувати дієту;
• навчання суті захворювання;
• зменшення виникнення стресових ситуацій;
• ефективна гігієна порожнини рота.

Ведення  щоденника виразок, в якому відмічається час появи афт, сезонність, періодичність, терміни загоювання, виявлення тригерів (провокуючих факторів): стрес, певні продукти, стресові ситуації, добавки до зубних паст та інше, є не тільки корисною інформацією для  лікаря, пацієнта, мами та дитини, а дозволяє суттєво індивідуалізувати і покращити профілактику і лікування таких пацієнтів.