Поради лікарів

Класифікація ран

1. Усі рани поділяють на випадкові і операційні (умисні).
2. За відношенням до порожнин тіла рани поділяють на проникні і непроникні;
3. За інфікованістю – на інфіковані і асептичні. Випадкові рани, як правило, інфіковані; операційні є асептичними.
4. За чинниками їх виникнення: колоті, різані, рубані, забиті, рвані, розмізжені, укушені, отруєні, вогнепальні і змішані.

Клінічні ознаки різних видів ран

Місцевими симптомами ран є біль, кровотеча і зіяння.

Загальні симптоми пов’язані з явищами шоку, гострої крововтрати, травматичним токсикозом або розвитком інфекції.

Особливістю колотих ран є незначне ушкодження покривів і значна глибина, у зв’язку з чим можливі ушкодження порожнин, глибоко розміщених за ходом ранового каналу судин, нервів, різних органів. Через те, що рана не зіяє, рановий канал замкнутий, мікроорганізми проникли глибоко в тканини, колоті поранення нерідко ускладняються тяжким нагноєнням і правцем.

Різані рани характеризуються широким зіянням і значною кровотечею. Зіяння рани пояснюється еластичністю шкіри, яка скорочується після поранення. Кровоточивість пов’язана з порушенням цілості багатьох судин при мінімальній травматизації їх стінки, що супроводжується тривалим зіянням ушкоджених судин. Різані рани нерідко бувають поверхневими.

Після хірургічної обробки рани не мають значної травматизації тканин і загоюються звичайно без ускладнень.

Рвані і забиті рани є характерними для транспортного та промислового травматизму, іноді трапляються при роботі в сільському господарстві. Вони супроводжуються значним забоєм і розривами тканин, особливо шкіри. Розмізжені рани заподіюються важкими предметами. Вони виникають при залізничних, автомобільних та інших тяжких травмах. Характеризуються значним розмізженням тканин і органів, іноді супроводжуються відривом кінцівок (травматична ампутація), тяжким шоком, великою крововтратою та інтоксикацією.  

Рвані, забиті і розмізжені рани звичайно дуже погано загоюються внаслідок значних ушкоджень тканин, часто ускладняються інфекцією, в тому числі анаеробною і правцем.                    

Рубані рани характеризуються значним забоєм тканин і глибокими, тяжкими порушеннями кісток та внутрішніх органів.

Укушені рани супроводжуються великими і глибокими ушкодженнями, значним забрудненням, у зв’язку з чим дуже часто ускладняються гострою гнійною і гнильною інфекцією.

Отруєні рани виникають при проникненні різних отруйних речовин – бойових отруйних і радіоактивних, отрут при укусі змій, скорпіонів тощо. Вони характеризуються тяжким перебігом з розвитком симптомів загального отруєння організму. Тому при лікуванні цих ран треба насамперед швидко видалити отруйні речовини з рани, щоб запобігти загальному отруєнню організму.

Вогнепальні рани заподіюють різною вогнепальною зброєю. Залежно від виду снаряда, що заподіює рану, вогнепальні поранення поділяють на кульові і осколкові. У мирний час частіше трапляються поранення дробом і сіллю. Вогнепальні поранення, особливо осколкові, відзначаються великою травматизацією і руйнуванням тканин.

Залежно від характеру ранового каналу розрізняють поранення наскрізні, сліпі і дотичні, за характером порожнин – проникні і непроникні. Залежно від виду ушкоджень розрізняють поранення м’яких тканин, вогнепальні переломи, поранення з ушкодженням судин, нервів, внутрішніх органів.

Вогнепальні поранення нерідко бувають множинними і комбінованими – з ушкодженням різних органів. Для вогнепальних поранень характерним є складний рановий канал із значним розмізженням тканин. У ділянці ранового каналу відмічається тяжкий забій і струс на великому протязі тканин внаслідок так званого бічного удару, гідродинамічної дії снаряда, що заподіяв рану. Вихідний отвір більший від вхідного.

Розміри ушкоджень шкіри не визначають величини ушкодження глибше розміщених тканин. Нерідко, наприклад, при незначних шкірних ранових отворах у ділянці стегна чи гомілки спостерігаються великі розриви і розмізження м’язів, значні крововиливи тощо.

Окрему групу становлять рани, заподіяні термоядерною і атомною зброєю. Ці рани виникають під дією вибухової хвилі, термічного й променевого ураження і відзначаються своєрідним перебігом (сповільненою регенерацією, розвитком вторинних кровотеч, схильністю до тяжкої місцевої і загальної інфекції та ін.).

Не дозволяйте тканинам відтавати, якщо є загроза повторного замерзання!

Перша медична допомога при обмороженні:

Полягає в захисті від впливу низьких температур, негайному поступовому розігріванні потерпілого. Насамперед необхідно відновити кровообіг в обмороженій частині тіла. Не можна допускати швидкого зігрівання поверхневого шару шкіри на пошкодженій ділянці, так як прогрівання глибоких шарів відбувається повільніше, в них повільно відновлюється кровообіг, а отже, не нормалізується кровопостачання верхніх шарів шкіри, і вони гинуть. Тому протипоказано застосування при відмороженні гарячих ванн, гарячого повітря. Переохолоджені ділянки тіла потрібно захистити від впливу тепла, наклавши на них теплоізолюючі пов’язки (бавовняні, ватно-марлеві матеріали). Пов’язка повинна закривати тільки змінені ділянки шкіри до тих пір, поки з’явиться в пошкодженій частині відчуття тепла. В цілях відновлення тепла в організмі і поліпшення кровообігу потерпілому дають гарячий солодкий чай.

При тривалій дії низьких температур на весь організм можливі замерзання і смерть. Особливо сприяє замерзанню алкогольне сп’яніння. При замерзанні людина відчуває спочатку втому, сонливість, байдужість, а при подальшому охолодженні організму виникає непритомний стан (втрата свідомості, розлади дихання і кровообігу). При явищах припинення дихання і зупинки серцевої діяльності настає смерть.

При пошкодженні тканин в результаті дії низької температури (обмороженні) необхідно:

1. Негайно зігріти потерпілого, для чого його потрібно якомога швидше перевести в тепле приміщення. Велике значення при наданні першої допомоги мають заходи по загальному зігріванню постраждалого. Йому дають гарячу каву, чай, молоко.
2. Зігріти обморожену частина тіла, відновити в ній кровообіг. Це досягається, якщо обморожену кінцівку помістити в теплову ванну з температурою води 20°С. За 20-30 хвилин температуру води поступово збільшують з 20 до 40°С, при цьому, кінцівку ретельно відмивають милом від забруднень.
3. Після ванни (зігрівання) пошкоджені ділянки потрібно висушити (протерти), закрити стерильною пов’язкою і тепло укрити. Заборонено змащувати їх жиром і мазями, так як це значно ускладнює подальшу первинну обробку.
4. Обморожені ділянки тіла не можна розтирати снігом, так як при цьому посилюється охолодження, а крижинки ранять шкіру, що сприяє інфікуванню (зараженню) зони обмороження; також не варто розтирати обморожені місця рукавичкою, сукниною, носовою хусткою. Можна робити масаж чистими руками, починаючи від периферії до тулуба.
5. При обмороженні обмежених ділянок тіла (ніс, вуха) їх можна зігрівати з допомогою тепла рук.
6. Після надання першої медичної допомоги потерпілого доставляють до медичного закладу.