Поради лікарів

Як змінилась класифікація захворювань шийки матки: від CIN до сучасних стандартів

Морфологічні критеріі Крона та неспецифічного виразкового коліту

Класифікація захворювань шийки матки пройшла значну еволюцію протягом останніх десятиліть. Особливу роль у цьому процесі відіграло впровадження науково обґрунтованих підходів до діагностики, морфологічної оцінки та менеджменту патологічних станів. Ця стаття висвітлює трансформацію від концепції цервікальної інтраепітеліальної неоплазії (CIN) до сучасної системи оцінки, яка враховує молекулярно-біологічні особливості захворювань.

Історія та основи класифікації CIN

У 1970-х роках було вперше введено поняття “цервікальна інтраепітеліальна неоплазія” (CIN), яке описувало преканцерозні зміни епітелію шийки матки. Ця класифікація розділяла патологічні зміни на три ступені:

  • CIN 1 (легка дисплазія) – мінімальні атипові зміни, що зачіпають лише нижні шари епітелію.
  • CIN 2 (помірна дисплазія) – більш виражені зміни, які поширюються на середні шари епітелію.
  • CIN 3 (тяжка дисплазія, включаючи карциному in situ) – патологія охоплює весь епітелій, але не проникає через базальну мембрану.

Цей підхід забезпечував структуровану основу для діагностики та лікування патологій шийки матки, однак із часом виявилося, що система CIN має певні обмеження.

Обмеження системи CIN

  1. Відсутність чіткого зв’язку з біологічною поведінкою вірусу. CIN-система базується виключно на морфологічних ознаках без урахування ролі вірусу папіломи людини (ВПЛ), який є ключовим фактором у розвитку більшості випадків раку шийки матки.
  2. Суб’єктивність оцінки. Візуальна інтерпретація ступеня дисплазії може варіювати між патологоанатомами, що створює ризик недооцінки або переоцінки змін.
  3. Неоднозначність у прогнозуванні ризику прогресування. CIN 2, наприклад, може регресувати, залишатися стабільним або прогресувати до CIN 3 і раку, що ускладнює прийняття клінічних рішень. 

Вплив ВПЛ на сучасну класифікацію

З кінця 1990-х років дослідження показали, що високоризикові штами ВПЛ є головним етіологічним чинником у розвитку передракових станів і раку шийки матки. Це відкриття стимулювало перегляд існуючих класифікацій і запровадження нових підходів.

Однією з ключових змін стало впровадження молекулярних тестів на ВПЛ для скринінгу та оцінки ризику. Це дозволило:

  • Виявляти жінок із високим ризиком розвитку раку на основі наявності онкогенних штамів ВПЛ.
  • Поліпшити точність діагностики завдяки поєднанню цитологічного аналізу (ПАП-тесту) та тестування на ВПЛ. 

Система Bethesda

У 1988 році була розроблена Bethesda System (TBS) для стандарталізації цитологічної діагностики шийки матки. У 2001 році система була переглянута з урахуванням сучасних знань про патогенез та ВПЛ. Основні категорії TBS:

  1. Негативний результат для інтраепітеліальної чи злоякісної патології (NILM).
  2. Атипові клітини неясного значення (ASC):
    • ASC-US: атипові сквамозні клітини нез’ясованого значення.
    • ASC-H: атипові сквамозні клітини, де не можна виключити HSIL.
  3. Низький ступінь інтраепітеліального ураження (LSIL) – відповідає CIN 1.
  4. Високий ступінь інтраепітеліального ураження (HSIL) – відповідає CIN 2 та CIN 3.
  5. Рак (плоскоклітинний, аденокарцинома тощо).

Система Bethesda також враховує наявність ВПЛ-інфекції, що дозволяє краще прогнозувати ризики прогресії захворювань.

Введення двокомпонентної системи WHO 2020

У 2020 році Всесвітня організація охорони здоров’я (WHO) представила оновлену класифікацію захворювань шийки матки, яка орієнтується на біологічний потенціал уражень. Ця система включає:

  1. Низькоонкогенні ураження (Low-Grade Lesions):
    • LSIL (відповідає CIN 1).
  2. Високоонкогенні ураження (High-Grade Lesions):
    • HSIL (відповідає CIN 2 та CIN 3).
    • Карцинома in situ.

Ця класифікація ґрунтується на сучасних знаннях про патогенез та прогресію захворювань, забезпечуючи чіткіший зв’язок між гістологічними змінами та ризиком злоякісної трансформації. 

Молекулярні маркери в сучасній діагностиці

Одним із важливих досягнень є використання молекулярних маркерів для більш точної оцінки ризику. Зокрема:

  • p16: маркер активації онкогенів ВПЛ, який використовується для диференціації між LSIL та HSIL.
  • Ki-67: показник клітинної проліферації, що вказує на активний патологічний процес.

Ці маркери дозволяють виявляти пацієнток із високим ризиком прогресування до раку, навіть якщо морфологічні зміни мінімальні. 

Практичне значення змін

Перехід від системи CIN до сучасних підходів дозволив:

  1. Підвищити точність діагностики завдяки врахуванню молекулярних і вірусологічних аспектів.
  2. Зменшити надмірне лікування шляхом більш диференційованого підходу до LSIL і HSIL.
  3. Поліпшити прогностичну цінність за рахунок включення даних про ВПЛ.
  4. Забезпечити глобальну уніфікацію підходів до діагностики й менеджменту. 

Висновки

Еволюція класифікації захворювань шийки матки від CIN до сучасних систем, таких як Bethesda та WHO 2020, відображає прогрес у розумінні патогенезу ВПЛ-асоційованих захворювань. Завдяки інтеграції морфологічних, молекулярних та вірусологічних методів стало можливим забезпечити більш точну діагностику, прогнозування та лікування. Подальший розвиток у цій сфері, ймовірно, буде пов’язаний із вдосконаленням молекулярних технологій і персоналізованим підходом до пацієнток. 

Лабораторія патоморфологічних та цитологічних методів дослідження

Склад та властивості грудного молока

Склад та властивості грудного молока

Жіноче молоко є найкращою їжею для немовлят. Педіатри та дієтологи використовують складні графіки і критерії розвитку, які відображають якість отриманого харчування та фізіологічний розвиток немовлят, що підкреслює цінність складу грудного молока у порівнянні з його замінниками.

Грудне молоко складається з 87-88% води, 1% білка, 3,8-4% ліпідів і 7% вуглеводів (включаючи 1-2,4% олігосахаридів), містить багато мінералів і вітамінів.

Порівняно з коров’ячим, жіноче молоко містить менше білка (3,5% у коров’ячому молоці), особливо казеїну (від загального білка) – максимум 50% (у порівнянні з 80% у коров’ячому), відсутній β-лактоглобулін. Деяких білків міститься більше у грудному молоці (лізоцим, лактоферин тощо), також небілкових фракцій азоту (вільні амінокислоти, таурин). Ще одним унікальним аспектом людського молока є висока частка жирних кислот, включаючи дві незамінні жирні кислоти – лінолєву та альфа-лінолєнову, які важливі для розвитку мозку немовляти. Крім поживних компонентів, людське молоко містить біологічно активні та імунологічні речовини, що підтримують здоров’я та розвиток немовлят.

Перший тиждень після пологів груди виділяють молозиво – густу жовту (за рахунок бета-каротина) рідину, що має вищий рівень вітамінів А, Е, К, мінералів, порівняно зі зрілим молоком. Молозиво містить комплемент, макрофаги, лімфоцити, лактопероксидазу та лізоцим. Має більше білка, ніж у зрілому молоці, і менше вуглеводів, жиру та калорій. Олігосахариди молозива служать пребіотиками для створення раннього мікробіому кишечника. У молозиві співвідношення сироватка/казеїн дуже високе – майже 90:10, але поступово воно змінюється до 60:40 у зрілому молоці.

З 7 по 14 день – перехідне молоко, поєднання молозива і зрілого молока, надалі – зріле молоко. Калорійність зрілого молока складає 65-70 Ккал/100 мл, близько 50% енергетичної цінності становить жир і 40% вуглеводи. Грудне молоко можна розділити на синювато-сіре передмолочко, на початку годування, що містить менше жиру, і кремово-біле заднє молоко, що виділяється наприкінці годування, збагачене жиром.

Типовими білками є альфа-лактальбумін, секреторний IgA і лактоферин. Альфа-лактальбумін сприяє синтезу лактози в молочних залозах, незамінних амінокислот, засвоєнню мінералів і мікроелементів, відіграє важливу роль у роботі імунної системи, має антибактеріальні властивості. Зв’язуючись з олеїновою кислотою утворює комплекс, що знищує пухлинні клітини. Секреторний IgA впливає на зв’язування патогенів, синергічно з муцином та сіаловою кислотою, перешкоджає їх прилипанню до слизової оболонки кишечника, попереджуючи некротичний ентероколіт. У молозиві міститься у 7 разів більше, ніж у зрілому молоці лактоферину, що має протиінфекційний та протизапальний ефект. Лактоферин і лізоцим пригнічують поширення патогенних бактерій, мають бактеріостатичну та бактерицидну дію на патогенів, які потребують заліза. Лактоферин впливає на синтез цитокінів, які забезпечують імуномодуляцію та пасивний захист. Біодоступність заліза із грудного молока завдяки лактоферину – до 20-50% (коров’яче – біля 7%).

В грудному молоці є лейкоцити (переважно лімфоцити), макрофаги, стовбурові клітини, що стійкі до травних ферментів та зберігають активність. Інші імунні компоненти молока: комплемент, фактори хемотаксису, пропердин, інтерферон, альфа-фетопротеїн, біфідус-фактор, антимікробні та противірусні фактори, нуклеотиди, ганглеозиди, ензими лейкоцитів.

Протеїни грудного молока є високоспецифічними та неалергенними для немовлят, що не викликають утворення антитіл. Водночас, на протеїни коров’ячого молока через 18 днів у дітей синтезуються антитіла. Алергія на білок коров’ячого молока займає до 20% всіх дитячих алергічних станів.

Вміст білка в жіночому молоці є низьким (10 г/л), майже найнижчим серед усіх молока ссавців, і ми можемо пов’язати це з дуже низькою швидкістю росту новонароджених дітей у порівнянні з іншими ссавцями.

Жир в грудному молоці постачає до 50% калорій. Максимально легко всмоктується в кишківнику. Він є найбільш мінливим макроелементом молока. Більше його вмісту – в денні та вечірні годування. Наприкінці годування може бути в 2-3 рази більше молочного жиру. Зловживання матері хлібом, закусками, фаст-фудом, маргарини, веде до збільшення у молоці трансжирних кислот до 7-8% від загальної кількості жирних кислот.

Вуглеводи грудного молока – це дисахарид лактоза, що складається з молекули глюкози та галактози. Концентрація лактози в жіночому молоці є найменш мінливою з макроелементів, але вищі концентрації лактози містяться в молоці матерів, у яких виробляється більша кількість молока, хоча мають нижчу концентрацію жирів та білків. Лактоза покращує засвоєння кальцію, а безлактозна дієта веде до зниження його засвоєння. Лактоза розщеплюється ферментом лактаза на глюкозу та галактозу, які поглинаються кишківником. Доношені діти виробляють кількість лактази достатню для перетравлення приблизно 1 літра грудного молока щодня.

Олігосахариди жіночого молока є другим найбільш поширеним вуглеводом після лактози. Вони служать пребіотиками та метаболічними субстратами, підтримуючи ріст корисних кишкових бактерій і захист організму. Вони засвоюються дитячими кишково-асоційованими біфідобактеріями, які беруть участь у виробництві коротколанцюгових жирних кислот, важливого джерела енергії для ентероцитів.

У грудному молоці міститься широкий спектр вітамінів та мінералів. Вітаміну Д міститься біля 40 ОД/літр. В молоко проникає до 10% від материнської дози цього вітаміну при додатковому прийомі.

Вітамін К синтезується мікрофлорою кишківника. З молоком надходить мізерна кількість, тому всі немовлята мають отримати його в першу добу життя.

Вміст вітаміну В12 залежить від харчування матері, Його тривалий дефіцит може викликати незворотні наслідки для нервової системи дитини.

Рівень вітаміну С залежить від харчування жінки.

Вітамін А міститься в достатній кількості. Прийом матір’ю великих доз збільшує концентрацію вітаміну А в молозиві, але знижує вміст альфа-токоферолу або вітаміну Е.

Вітаміни В1,6 містяться в грудному молоці в достатній кількості.

Кальцій надходить в молоко з кісткової тканини жінки. Добавки кальцію не підвищують рівень кальцію в молоці.

Фосфор, магній – практично не залежать від харчування мами.

Залізо має високу біодоступність з грудного молока (20-50%), хоча відносно невисокий вміст. Мало залежить від споживання жінкою з їжею.

Йод, цинк – рівень залежить від раціону матері.

Ртуть з деяких видів морських риб може проникати в молоко. Жінки мають обмежити споживання королівської скумбрії, білого тунця, риби-меча.

Склад грудного молока може відрізнятися в залежності від здоров’я матері, харчування, впливу навколишнього середовища, гестаційного віку та інших факторів. Він також змінюється з тривалістю лактації –  після 12 міс спостерігається підвищення вмісту білка та жиру, поступове зниження рівня лактози, ввечері в молоці більше серотоніну, зростає кількість антитіл, рівень лактоферину, секреторного IgA, епідермального фактору росту, тощо.

Грудне молоко є видоспецифічним. Його склад був адаптований протягом існування людини, щоб задовольнити харчові та протиінфекційні потреби людського немовляти для забезпечення оптимального росту, розвитку та виживання. 

Курган О.І. лікар акушер-гінеколог вищої категорії пологового відділення ЦІТОЗ, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України.

Сторінка пологового відділення центру охорони здоров’я матері і дитини

Морфологічні критеріі Крона та неспецифічного виразкового коліту

Морфологічні критерії Крона та неспецифічного виразкового коліту

Морфологічні діагностичні критерії для хвороби Крона (ХК) та неспецифічного виразкового коліту (НВК) базуються на гістологічному дослідженні тканин, отриманих під час біопсії або хірургічного втручання.

Хвороба Крона (ХК)
  1. Сегментарність ураження:
    • Уражені ділянки чергуються з нормальними (“скіп-ураження”).
    • Може вражати будь-який відділ травного тракту від рота до анального отвору.
  2. Глибина запалення:
    • Запалення трансмуральне (охоплює всі шари кишкової стінки).

Характерні мікроабсцеси, глибокі виразки, які можуть досягати м’язового шару.

  1. Гранульоми:
    • Неказеозні гранульоми — ключовий гістологічний маркер.
    • Виявляються у слизовій оболонці, підслизовому шарі або лімфовузлах.
  2. Фіброз і потовщення стінки:
    • Фіброз і рубцювання внаслідок хронічного запалення.
    • Потовщення кишкової стінки з вузькими просвітами.
  3. Криптит і криптові абсцеси:
    • Виявляються, але менш виражені, ніж при НВК.
  4. Мезентеріальний жир:
    • “Повзучий жир” — поширення жирової тканини на серозу кишкової стінки.
Неспецифічний виразковий коліт (НВК)
  1. Протяжність ураження:
    • Ураження обмежене товстою кишкою, починаючи з прямої кишки.
    • Безперервний характер запалення, без сегментарності.
  2. Глибина запалення:
    • Запалення обмежується слизовим і підслизовим шарами.
    • Глибші шари зазвичай інтактні, що відрізняє від ХК.
  3. Криптит і криптові абсцеси:
    • Часто виражені криптові абсцеси — скупчення нейтрофілів у криптах.
    • Руйнування архітектури крипт (злиття та атрофія).
  4. Виразки:
    • Поверхневі, широкі виразки, без глибокого проникнення.
    • Характерні псевдополіпи через регенерацію слизової.
  5. Хронічне запалення:
    • Лімфоцитарна інфільтрація в ламіна пропрія.
    • Фіброз і зміни в судинній архітектурі рідко виражені.
  6. Гістологічна регенерація:
    • Порушення нормальної регенерації епітелію.

Диференціальні ознаки

Критерій

Хвороба Крона

НВК

Локалізація

Весь травний тракт

Тільки товста кишка

Характер ураження

Сегментарний (“скіп-ураження”)

Безперервний

Глибина ураження

Трансмуральне

Обмежене слизовою та підслизовою

Гранульоми

Неказеозні гранульоми

Відсутні

Криптит і абсцеси

Менш виражені

Виражені

Фіброз

Частий, з потовщенням кишкової стінки

Рідко

Примітка

Для остаточного діагнозу необхідно враховувати також клінічну картину, ендоскопічні дані та лабораторні результати.

Для діагностики хвороби Крона використовують комплекс лабораторних аналізів, які допомагають підтвердити діагноз, оцінити активність запалення, стан харчування та виключити інші захворювання.

Лабораторія патоморфологічних та цитологічних методів дослідження

Артеріальна гіпертензія у дітей

Артеріальна гіпертензія у дітей

Поширеність артеріальної гіпертензії становить 12-13% в Європі, а у дітей з ожирінням частота зростає до 25%.

Причини та фактори ризику

Діти з обтяженим сімейним анамнезом мають вищі показники артеріального тиску. Також при порушеннях ліпідного та вуглеводного обміну у батьків, гіперурикемії, неправильного харчування, куріння відбувається суттєва кореляція серцево-судинних факторів ризику їхніх дітей. Велике значення мають дослідження, які доводять, що передчасні пологи та низька маса тіла при народженні визнані факторами ризику розвитку артеріальної гіпертензії у дітей.

Найчастіші причини вторинної артеріальної гіпертензії у дітей різного віку

Новонароджені і діти грудного віку:

  • тромбоз ниркових артерій ( після катетеризації пупкових артерій);
  • коарктація аорти;
  • вроджені аномалії розвитку нирок;
  • стеноз ниркових артерій.

У дітей та підлітків:

  • захворювання нирок;
  • стеноз ниркових артерій;
  • синдром обструктивного апное;
  • тривале лікування стероїдними гормонами;
  • захворювання з підвищеною мінералокортикоїдною активністю;
  • гіпертиреоз;
  • феохромоцитома;
  • гіперкальціємія;
  • нейрофіброматоз;
  • нефробластома, нейробластома;
  • підвищення внутрішньочерепного тиску.

Клінічна картина

Діти з первинною артеріальною гіпертензією часто є асимптоматичними. Але можуть бути скарги на головний біль, рецидивуючі носові кровотечі, біль в ділянці серця. В діагностиці важливим є вимірювання артеріального тиску на верхніх та нижніх кінцівках. Дітям необхідно рутинно вимірювати артеріальний тиск щорічно, починаючи з трьох років, але якщо пацієнт належить до груп ризику, то вимірювання артеріального тиску необхідно проводити при кожному зверненні. Важливим питанням є техніка вимірювання артеріального тиску та належний розмір манжети.

Правила вимірювання артеріального тиску:

  • перед вимірюванням дитині необхідно відпочити 3-5 хв, сидячи на стільці з опорою ніг на підлогу;
  • вимірювання слід проводити на правій руці, на вільному від одягу плечі;
  • обрати правильний розмір манжети та правильно її розташувати;
  • нагнітання та спуск повітря відповідно до інструкцій.

Нормальний рівень систолічного та діастолічного артеріального тиску у дітей відповідає показникам перцентильних таблиць (для певного віку статі та зросту).

Лабораторна та інструментальна діагностика:

– загальний аналіз сечі;

– біохімічна панель крові (глюкоза, сечовина, креатинін, ліпідний профіль, електроліти (Na, K);

– ультразвукове дослідження нирок з доплерографією судин нирок, ЕКГ, ЕхоКГ, добовий моніторинг АТ;

– фундоскопія.

Лікування

У першу чергу це – модифікація способу життя (здорове харчування, режим сну, достатня фізична активність), також необхідно провести дообстеження на предмет вторинних причин артеріальної гіпертензії. При збереженні АГ 1 ступеня протягом 3-х місяців необхідно почати симптоматичне лікування з застосуванням таких груп препаратів:

  • інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту;
  • блокатори кальцієвих каналів;
  • бета-блокатори;
  • діуретики.
Сторінка дитячої консультативно-лікувальної служби

Кабінет захворювань ЛОР органів у дітей ДКЛС

Кабінет захворювань ЛОР органів у дітей дитячої консультативно – лікувальної служби

Напрямок діяльності

Сучасна високотехнологічна діагностика та лікування гострих та хронічних захворювань ЛОР органів у дітей. 

Кабінет має сучасне діагностичне обладнання для ендоскопічного та функціонального обстеження порожнини носа, вуха, горла та гортані. Для надання медичної допомоги пацієнтам із порушенням голосу на високому рівні лікарі співпрацюють з фахівцями ЛОР відділення ДНУ “ЦІТОЗ” ДУС для дорослих.

Перелік захворювань, з приводу яких надається допомога у ЛОР кабінеті:

✔ запальні захворювання вуха, горла та носа: гайморит, етмоїдити, отити, фарингіти, ларингіти та ін;

✔ приглухуватість: отит, отосклероз, сенсоневральна приглухуватість, секреторний отит;

✔ глухота (вроджена, набута) — на базі хірургічного стаціонару виконуються слухополіпшуючі операції та кохлеарна імплантація;

✔ порушення носового дихання, виділення з носа (риносинусит, хронічний риніт, викривлення перегородки носа, гіпертрофія аденоїдів);

✔ захворювання мигдаликів (хронічний тонзиліт);

✔ у відділенні є можливість виконати загально-клінічне (традиційне) обстеження вуха, горла та носа, а також – відеоендоскопічне дослідження порожнини носа, носоглотки, вуха.

Поглиблене дослідження слуху (аудіометрія у звичайному та розширеному діапазоні частот, імпедансометрія, отоакустична емісія)

 

Перелік діагностичних обстежень:

✔ загально-клінічне обстеження вуха, горла та носа;

✔ відеоендоскопічне дослідження порожнини носа, вуха, носоглотки та гортані;

✔ мікроскопічне дослідження вуха.

Дослідження слуху:

✔ тональна аудіометрія;

✔ надпорогова мовна аудіометрія;

✔ імпедансометрія (тимпанометрія; акустичний рефлекс).

Маніпуляції, які виконуються в ЛОР кабінеті:

✔ промивання лакун мигдаликів;

✔ нанесення лікарських засобів на слизову оболонку глотки та порожнини носа;

 ✔ ведення пацієнтів у післяопераційному періоді;

✔ промивання порожнини носа та приносових пазух методом переміщення (промивання за Проетцом) лікування гаймориту без «проколів»;

✔ пункція верхньощелепних синусів (введення дренажу та промивання синусу через дренаж);

✔ видалення сторонніх тіл, сірчаних корків із вуха;

✔ промивання аттику;

✔ вливання лікарських засобів у гортань;

✔ катетеризація та введення лікарських засобів у слухові труби;

✔ видалення сторонніх тіл із порожнини носа, глотки та гортані;

✔ розкриття фурункула вуха та носа та інше. 

Лікарі ЛОР кабінету тісно співпрацюють із науковим відділом малоінвазивної хірургії та дитячим стаціонаром, який оснащений сучасним обладнанням (операційний мікроскоп, ендоскопічна відео система, шейверна, мікродебридерна, радіо-хірургічна та холодно-плазмова установки) для виконання малоінвазивних та традиційних оперативних втручань на ЛОР органах у дітей.

Сторінка дитячої консультативно-лікувальної служби

Планові огляди у дитячого офтальмолога

Планові огляди у дитячого офтальмолога

У дитячому віці (особливо в перші 7 років життя) відбувається розвиток зорових функцій і формування органу зору, що в подальшому дорослому житті визначає його якість. Саме в цей період важливо вчасно звертатись до дитячого офтальмолога .

Особливу насторогу треба мати щодо дітей груп ризику у тих випадках, коли:

  • в одного або обох батьків дитини є проблеми із зором як вродженого, так і набутого характеру;
  • в роду є спадкові або вроджені захворювання очей (глаукома , катаракта, аутоімунні або інфекційні ураження очей, пігментний ретиніт та ін.);
  • дитина народилась передчасно або пологи були  патологічними, з ускладненнями;
  • в матері вагітність протікала не фізіологічно, була ускладнена гестозом, діабетом або інфекційними захворюваннями, особливо на ранніх термінах.

Таких новонароджених краще дивитись одразу після пологів, якщо це неможливо – в 1 місяць.

Здоровому малюкові планові відвідування дитячого-офтальмолога  необхідні:

  • на першому році життя двічі:  в  2-3 місяці з метою виключення вроджених вад розвитку очей  та у другому півріччі, бажано в 8-10 місяців, коли обстеження проводиться в умовах  циклоплегії (медикаментозне розширення зіниці діагностичними краплями) з метою детального огляду очного дна і визначення рефракції (оптичної сили)  очей і відповідності їх  фізіологічній нормі;
  • у віці 3-3.5 років, коли перевіряється гострота зору за допомогою відповідних дитячих таблиць, положення і рухливість очей, проводиться огляд очного дна, при необхідності – уточнення рефракції і призначення корекції;
  • в 5.5-6 років потрібен огляд за півроку до початку навчання у школі, щоб у разі виявлення проблеми своєчасно призначити лікування і корекцію для досягнення найкращих зорових показників;
  • щорічний скринінг зорових функцій під час навчання у школі. Це необхідно у зв’язку з інтенсивним  навантаженням на очі в цей період  та  надмірним використання різних гаджетів.

«Червоні прапорці», або коли терміново потрібен  дитячий офтальмолог

  1. Будь-яка травма ока або орбіти, навіть без явних ознак пошкодження та при відсутності скарг. Сюди відносяться: контузії (в тому числі удари по оку м’ячом, гумовими кульками, пальцем або олівцем), хімічні або термічні опіки, засліплення сонцем, снігом, лазерними вказівками, попадання в очі сторонніх тіл, поверхневі поранення, навіть у вигляді невеликих подряпин, забій м’яких тканин навколо очей.
  2. Почервоніння очей, яке не проходить впродовж 3 днів.
  3. Поява густих рясних слизових або гнійних виділень з очей.
  4. Біль, світлобоязнь, сльозотеча без попереднього запалення або на тлі кон’юнктивіту.
  5. Скарги на різке зниження зору, появу помутніння, затуманення або темної плями перед оком.
  6. Зміни в полі зору – випадання певних його ділянок або половини, звуження меж, мерехтіння, світлових спалахів в оці.
  7. Деформація зіниць за формою, величиною, біле світіння в області зіниці замість червоного світлового рефлексу.
  8. Косоокість одно- або двостороння у дитини в будь-якому віці, обмеження рухів очей в різні боки, поворот голови при зоровому навантаженні, повне прикривання або примружування одного ока.
  9. Поява набряку, почервоніння, опущення або болючості повік, новоутворень на шкірі повік.
  10. Помітні зміни в розмірі або формі очей, асиметрія в розташуванні очних яблук.

У всіх  цих   випадках  необхідно терміново звернутись до спеціаліста в найближчий медичний центр або в дитяче відділення Центра мікрохірургії ока, де цілодобово надається невідкладна офтальмологічна допомога дітям.

Сторінка дитячої консультативно-лікувальної служби

Як правильно слухати музику в навушниках

Як правильно слухати музику в навушниках

Сучасний ритм життя змушує багатьох із нас проводити значну частину часу в навушниках, слухаючи музику, подкасти чи дзвінки. Проте неправильне використання навушників може серйозно нашкодити вашому слуху.

Чому це важливо?

За даними ВООЗ, понад 1 мільярд молодих людей у всьому світі ризикують мати проблеми зі слухом через тривалий вплив гучного звуку. 

5 порад для безпечного використання навушників

  1. Дотримуйтеся правила “60/60”.
    • Встановлюйте гучність на рівні не більше 60% від максимальної.
    • Слухайте музику не довше 60 хвилин поспіль. Потім робіть перерву хоча б на 10–15 хвилин.
  2. Вибирайте навушники правильно.
    • Краще обирати накладні або повнорозмірні моделі замість внутрішньоканальних.
    •  Внутрішньоканальні (“вкладиші”), можуть створювати небезпечний рівень шуму безпосередньо біля барабанної перетинки.
    • Використовуйте навушники з функцією шумопоглинання, щоб уникати збільшення гучності в галасливому середовищі.
  3. Слухайте в безпечному середовищі.
    • Уникайте прослуховування музики в гучному транспорті або вулицях. Високий рівень фонових шумів змушує підвищувати гучність, що шкодить слуху.
  4. Регулярно перевіряйте слух.
    • Якщо ви помітили, що почали гірше чути або відчуваєте шум у вухах після прослуховування музики, зверніться до лікаря-отоларинголога.
  5. Встановіть обмеження гучності на пристрої.
    • Більшість смартфонів мають функцію обмеження гучності. Увімкніть її, щоб автоматично запобігати занадто високому рівню звуку.

Збереження слуху — це турбота про якість вашого життя!
Наші фахівці готові відповісти на ваші запитання та надати професійну допомогу. Пам’ятайте, що прості звички сьогодні можуть зберегти ваш слух на роки вперед. 

Записатись на консультацію до ЛОР лікаря можливо:

  1. Безпосередньо у реєстратурі, у вестибюлі першого поверху Установи.
  2. За телефоном реєстратури:

 (044) 254-68-66,    (044) 284-71-02;

Сторінка отоларингологічного відділення

Охриплість голосу: причини та своєчасна діагностика

Охриплість голосу: причини та своєчасна діагностика

Охриплість голосу — це симптом, який може виникнути внаслідок різних станів, від простудних захворювань до серйозних порушень голосового апарату. Якщо ви помітили зміни в тембрі, силі або звучанні свого голосу, варто звернути увагу на своє здоров’я.

Чому виникає охриплість?

Охриплість може бути викликана:

  • інфекціями верхніх дихальних шляхів (ларингіт, фарингіт);
  • перенапруженням голосових зв’язок (наприклад, після гучного співу чи тривалих виступів);
  • алергічними реакціями;
  • рефлюксною хворобою (коли шлункова кислота подразнює слизову гортані);
  • курінням та впливом інших шкідливих речовин;
  • пухлинами або поліпами гортані.

Коли звертатися до лікаря?

Якщо охриплість триває понад 10–14 днів або супроводжується такими симптомами, як:

  • біль у горлі;
  • утруднене дихання;
  • дискомфорт при ковтанні;
  • відчуття “грудки” у горлі

важливо негайно проконсультуватися з лікарем-отоларингологом.

Які є методи обстеження?

В нашому відділенні проводиться класичний огляд гортані та голосових складок (непряма ларингоскопії), а також застосовуються сучасні методики огляду (відеоларингоскопія та фіброларингоскопія).

При потребі під час відеоскопічних оглядів ми використовуємо NBI технологію.

NBI-ларингоскопія (Narrow Band Imaging) — це сучасний метод ендоскопічного дослідження, який використовує вузькосмугове освітлення для покращення візуалізації слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, зокрема, гортані. Методика базується на принципі вибіркової абсорбції світла різної довжини хвиль (синьої та зеленої), що дозволяє детально розглядати поверхню слизової та кровоносні судини.

Переваги NBI-ларингоскопії:

  • висока точність діагностики патологій;
  • відсутність потреби у додаткових барвниках чи контрастних речовинах;

можливість виявлення мікросудинних змін та судинних патернів, характерних для злоякісних утворень.

Чому важлива діагностика?

Своєчасне звернення до фахівця допоможе встановити причину охриплості та запобігти можливим ускладненням. У нашому отоларингологічному відділенні працюють досвідчені лікарі, які проведуть детальне обстеження за допомогою сучасного обладнання та запропонують ефективне лікування.

Записатись на консультацію до ЛОР лікаря можливо:

  1. Безпосередньо у реєстратурі, у вестибюлі першого поверху Установи.
  2. За телефоном реєстратури:

 (044) 254-68-66,    (044) 284-71-02;

Сторінка отоларингологічного відділення

Відкриті механічні ушкодження (рани)

Відкриті механічні ушкодження (рани)

Раною називають відкрите ушкодження тканин з порушенням цілості шкіри або слизових оболонок. У рані розрізняють краї, стінки і рановий канал. Рани можуть бути сліпими і наскрізними. При сліпих є дно рани, при наскрізних – два отвори: вхідний і вихідний.

У випадковій рані міститься рановий вміст – згортки крові, ділянки зруйнованих тканин, сторонні предмети і різні мікроорганізми.

Тканини, що оточують рану, травмуються по-різному, залежно від характеру поранення. Навколо рани виділяють зони забою, струсу і місцевого тканинного ступору. 

Класифікація ран

  1. Усі рани поділяють на випадкові і операційні (умисні).
  2. За відношенням до порожнин тіла рани поділяють на проникні і непроникні;
  3. За інфікованістю – на інфіковані і асептичні. Випадкові рани, як правило, інфіковані; операційні є асептичними.
  4. За чинниками їх виникнення: колоті, різані, рубані, забиті, рвані, розмізжені, укушені, отруєні, вогнепальні і змішані.

Клінічні ознаки різних видів ран

Місцевими симптомами ран є біль, кровотеча і зіяння.

Загальні симптоми пов’язані з явищами шоку, гострої крововтрати, травматичним токсикозом або розвитком інфекції.

Особливістю колотих ран є незначне ушкодження покривів і значна глибина, у зв’язку з чим можливі ушкодження порожнин, глибоко розміщених за ходом ранового каналу судин, нервів, різних органів. Через те, що рана не зіяє, рановий канал замкнутий, мікроорганізми проникли глибоко в тканини, колоті поранення нерідко ускладняються тяжким нагноєнням і правцем.

Різані рани характеризуються широким зіянням і значною кровотечею. Зіяння рани пояснюється еластичністю шкіри, яка скорочується після поранення. Кровоточивість пов’язана з порушенням цілості багатьох судин при мінімальній травматизації їх стінки, що супроводжується тривалим зіянням ушкоджених судин. Різані рани нерідко бувають поверхневими.

Після хірургічної обробки рани не мають значної травматизації тканин і загоюються звичайно без ускладнень.

Рвані і забиті рани є характерними для транспортного та промислового травматизму, іноді трапляються при роботі в сільському господарстві. Вони супроводжуються значним забоєм і розривами тканин, особливо шкіри. Розмізжені рани заподіюються важкими предметами. Вони виникають при залізничних, автомобільних та інших тяжких травмах. Характеризуються значним розмізженням тканин і органів, іноді супроводжуються відривом кінцівок (травматична ампутація), тяжким шоком, великою крововтратою та інтоксикацією.  

Рвані, забиті і розмізжені рани звичайно дуже погано загоюються внаслідок значних ушкоджень тканин, часто ускладняються інфекцією, в тому числі анаеробною і правцем.                    

Рубані рани характеризуються значним забоєм тканин і глибокими, тяжкими порушеннями кісток та внутрішніх органів.

Укушені рани супроводжуються великими і глибокими ушкодженнями, значним забрудненням, у зв’язку з чим дуже часто ускладняються гострою гнійною і гнильною інфекцією.

Отруєні рани виникають при проникненні різних отруйних речовин – бойових отруйних і радіоактивних, отрут при укусі змій, скорпіонів тощо. Вони характеризуються тяжким перебігом з розвитком симптомів загального отруєння організму. Тому при лікуванні цих ран треба насамперед швидко видалити отруйні речовини з рани, щоб запобігти загальному отруєнню організму.

Вогнепальні рани заподіюють різною вогнепальною зброєю. Залежно від виду снаряда, що заподіює рану, вогнепальні поранення поділяють на кульові і осколкові. У мирний час частіше трапляються поранення дробом і сіллю. Вогнепальні поранення, особливо осколкові, відзначаються великою травматизацією і руйнуванням тканин.

Залежно від характеру ранового каналу розрізняють поранення наскрізні, сліпі і дотичні, за характером порожнин – проникні і непроникні. Залежно від виду ушкоджень розрізняють поранення м’яких тканин, вогнепальні переломи, поранення з ушкодженням судин, нервів, внутрішніх органів.

Вогнепальні поранення нерідко бувають множинними і комбінованими – з ушкодженням різних органів. Для вогнепальних поранень характерним є складний рановий канал із значним розмізженням тканин. У ділянці ранового каналу відмічається тяжкий забій і струс на великому протязі тканин внаслідок так званого бічного удару, гідродинамічної дії снаряда, що заподіяв рану. Вихідний отвір більший від вхідного.

Розміри ушкоджень шкіри не визначають величини ушкодження глибше розміщених тканин. Нерідко, наприклад, при незначних шкірних ранових отворах у ділянці стегна чи гомілки спостерігаються великі розриви і розмізження м’язів, значні крововиливи тощо.

Окрему групу становлять рани, заподіяні термоядерною і атомною зброєю. Ці рани виникають під дією вибухової хвилі, термічного й променевого ураження і відзначаються своєрідним перебігом (сповільненою регенерацією, розвитком вторинних кровотеч, схильністю до тяжкої місцевої і загальної інфекції та ін.).

Фази протікання ранового процесу

Розрізняють дві фази ранового процесу – гідратацію і дегідратацію.

Фаза гідратації характеризується переходом желеподібних тіл у рідкі, ацидозом, збільшенням іонів калію у зв’язку з загибеллю клітин і гіпоксією. Внаслідок розвитку ранового запалення настає розширення судин, виходження плазми, лейкоцитів і фагоцитів, наростає набряк тканин і поступово відшаровуються некротичні тканини, рана очищається.       

Фаза дегідратації характеризується зворотним розвитком запальної реакції, переважанням процесів регенерації. У цій фазі в рані поступово нормалізуються обмінні процеси. Внаслідок зменшення кількості судин і ексудації зменшується й набряклість тканин у ділянці рани.

Види загоєння ран

Рани можуть загоюватися первинним і вторинним натягом.

Первинний натяг відбувається через первинне склеювання країв рани фібрином з наступним новоутворенням сполучної тканини і судин. В результаті регенерації сполучної тканини, ендотелію судин і покривного епітелію утворюється лінійний рубець. Первинне загоєння ран настає швидко, протягом 5-10 днів. Строки загоєння залежать від локалізації рани, віку і стану поранених. Рани, розміщені в ділянках з доброю васкуляризацією (голова, шия, обличчя), легко і швидко загоюються. Добра регенерація відмічається у дітей і в осіб молодого віку; у старечому віці, в ослаблених і виснажених хворих регенерація, навпаки, сповільнена і загоєння ран затягується до 10-14 днів. Первинне загоєння можливе при старанному стиканні країв і стінок рани, відсутності інфекції, кровотечі і сторонніх предметів.

Операційні рани загоюються, як правило, первинним натягом.

Загоєння вторинним натягом відбувається через утворення грануляційної тканини. Грануляційна тканина появляється в рані через 48 год. і поступово виповнює рановий дефект, перетворюючись у щільну рубцеву тканину. Одночасно настає епітелізація рани за рахунок розростання шкірного епітелію.

Здорові грануляції – рожеві, нездорові – бліді, пухкі, кровоточиві. Загоєння ран вторинним натягом спостерігається при значних ушкодженнях, великих некротичних ділянках, сторонніх предметах і розвитку нагноєння. Вторинний натяг менш сприятливий для організму, бо загоєння ран відбувається протягом тривалого часу, з утворенням широких рубців, які нерідко деформують тканини.

Загоєння під струпом спостерігається при поверхневих ушкодженнях шкіри, опіках і відмороженнях. Струп утворюється з крові й лімфи і щільно спаяний з ушкодженою шкірою. Під струпом рана поступово епітелізується. Струп видаляти не можна, бо він захищає рану від вторинного інфікування й ушкодження.

Основи надання першої медичної допомоги при пораненнях

Перша допомога при пораненнях спрямована на тимчасову зупинку кровотечі, захист рани від забруднення і проникнення в неї мікробів, зменшення больових відчуттів у потерпілого.   Необхідно оголити ту частину тіла, де є поранення. Для цього з пораненого обережно знімають одяг або взуття, а якщо це виконати важко, розрізають його по швах.

Зупинити кровотечу і попередити потрапляння мікробів у рану здебільшого вдається накладанням на рану стерильної пов’язки. Перед цим потрібно двічі обробити шкіру навколо рани йодною настойкою, а при її відсутності – спиртом, горілкою або одеколоном. Шматки одягу, сторонні тіла, які знаходяться на поверхні рани, обережно видаляють стерильним пінцетом. Сторонні тіла, занурені в тканини, видаляти не варто, оскільки може спричинити кровотечу або посилити її.

Хворим з глибокими (колотими) ранами, забрудненими землею, з пошкодженням кишківника обов’язково вводять протиправцеву сироватку й анатоксин відповідно до інструкції.

При значних пошкодженнях м’яких тканин здійснюють транспортну іммобілізацію кінцівки.

При укусах тварин рану промивають мильним розчином, проводять туалет рани і направляють в антирабічний кабінет, де вирішиться питання про необхідність проведення профілактичного антирабічного щеплення.

 Для зменшення болю вводять ненаркотичні аналгетики (анальгін, баралгін, трамадол) або наркотики (морфін, омнопон, промедол).

Первинна хірургічна обробка рани

Первинну хірургічну обробку рани (ПХО) проводять у лікувальних закладах. Її виконує лікар, а середній медперсонал готує необхідний інструментарій та матеріали і допомагає на всіх етапах її проведення.

Невеликі рани обробляють у кабінеті поліклініки, приймальному відділенні, а складні – в операційній стаціонару.

Туалет випадкових ран

  1. Навколо рани обробляють шкіру70% спиртом.
  2. Рану промивають розчином антисептика: 3% розчином перекису водню, водним розчином хлоргексидину.
  3. Видаляють великі сторонні тіла.
  4. Зупинка кровотечі одним із способів тимчасової зупинки кровотеч.
  5. Накладають асептичну пов’язку.
Сторінка хірургічного відділення
Пролежні

Пролежні

Пролежні Пролежні - це патологічний стан, що супроводжується формуванням виразок (відкритих…
Докладніше ...
Апендицит

Апендицит

Апендицит  Апендицит - це неспецифічна патологія червоподібного відростка запального характеру. Вона…
Докладніше ...
Обмороження

Обмороження

Обмороження Зазвичай, обмороження описується за його клінічними проявами.Спочатку передбачити ступінь обмороженого…
Докладніше ...

Обмороження

Обмороження

Зазвичай, обмороження описується за його клінічними проявами.

Спочатку передбачити ступінь обмороженого ураження важко. Історично, обмороження поділяють за ступенем тяжкості, які базуються на гострих фізичних висновках після замороження та зігрівання.

Інший метод класифікації за глибиною ураження.

Військові використовують дві простих класифікації обмороження за глибиною ураження:

  • Поверхневе (без пошкодження тканин).
  • Глибоке або важке (з втратою тканин).

Дуже важливо відрізняти просте поверхневе обмороження від глибокого або важкого обмороження, так як відповідно до цього надаватиметься допомога.

Обмороження відбувається тоді, коли шкіра піддається впливу температур, нижчих температури замерзання. По мірі розвитку обмороження шкіра починає німіти та набувати сірого, воскового, білого кольору. Місце ураження буде холодним на дотик та відчуватиметься як жорстке або “дерев’яне”. Тканини обмороженої частини ушкоджуються через нестачу крові та утворення кристалів льоду.

Після відтавання може виникнути набряк, що загострить травму. Найчастіше обморожуються руки та ноги, проте це може статися на будь-якій ділянці тіла, включаючи обличчя, вуха та ніс.

Лікування гіпотермії повинно відбуватися перед лікуванням обмороження, так як вона може призвести до летальних наслідків.

Не дозволяйте тканинам відтавати, якщо є загроза повторного замерзання!

Перша медична допомога при обмороженні:

Полягає в захисті від впливу низьких температур, негайному поступовому розігріванні потерпілого. Насамперед необхідно відновити кровообіг в обмороженій частині тіла. Не можна допускати швидкого зігрівання поверхневого шару шкіри на пошкодженій ділянці, так як прогрівання глибоких шарів відбувається повільніше, в них повільно відновлюється кровообіг, а отже, не нормалізується кровопостачання верхніх шарів шкіри, і вони гинуть. Тому протипоказано застосування при відмороженні гарячих ванн, гарячого повітря. Переохолоджені ділянки тіла потрібно захистити від впливу тепла, наклавши на них теплоізолюючі пов’язки (бавовняні, ватно-марлеві матеріали). Пов’язка повинна закривати тільки змінені ділянки шкіри до тих пір, поки з’явиться в пошкодженій частині відчуття тепла. В цілях відновлення тепла в організмі і поліпшення кровообігу потерпілому дають гарячий солодкий чай.

При тривалій дії низьких температур на весь організм можливі замерзання і смерть. Особливо сприяє замерзанню алкогольне сп’яніння. При замерзанні людина відчуває спочатку втому, сонливість, байдужість, а при подальшому охолодженні організму виникає непритомний стан (втрата свідомості, розлади дихання і кровообігу). При явищах припинення дихання і зупинки серцевої діяльності настає смерть.

При пошкодженні тканин в результаті дії низької температури (обмороженні) необхідно:


1. Негайно зігріти потерпілого, для чого його потрібно якомога швидше перевести в тепле приміщення. Велике значення при наданні першої допомоги мають заходи по загальному зігріванню постраждалого. Йому дають гарячу каву, чай, молоко.
2. Зігріти обморожену частина тіла, відновити в ній кровообіг. Це досягається, якщо обморожену кінцівку помістити в теплову ванну з температурою води 20°С. За 20-30 хвилин температуру води поступово збільшують з 20 до 40°С, при цьому, кінцівку ретельно відмивають милом від забруднень.
3. Після ванни (зігрівання) пошкоджені ділянки потрібно висушити (протерти), закрити стерильною пов’язкою і тепло укрити. Заборонено змащувати їх жиром і мазями, так як це значно ускладнює подальшу первинну обробку.
4. Обморожені ділянки тіла не можна розтирати снігом, так як при цьому посилюється охолодження, а крижинки ранять шкіру, що сприяє інфікуванню (зараженню) зони обмороження; також не варто розтирати обморожені місця рукавичкою, сукниною, носовою хусткою. Можна робити масаж чистими руками, починаючи від периферії до тулуба.
5. При обмороженні обмежених ділянок тіла (ніс, вуха) їх можна зігрівати з допомогою тепла рук.
6. Після надання першої медичної допомоги потерпілого доставляють до медичного закладу. 

Сторінка хірургічного відділення
Пролежні

Пролежні

Пролежні Пролежні - це патологічний стан, що супроводжується формуванням виразок (відкритих…
Докладніше ...
Апендицит

Апендицит

Апендицит  Апендицит - це неспецифічна патологія червоподібного відростка запального характеру. Вона…
Докладніше ...
Обмороження

Обмороження

Обмороження Зазвичай, обмороження описується за його клінічними проявами.Спочатку передбачити ступінь обмороженого…
Докладніше ...
Прокрутка до верху