Поради лікарів

Дитяча реабілітація: комплексний підхід до відновлення потенціалу

Дитяча реабілітація: комплексний підхід до відновлення потенціалу

У сучасному світі зростає кількість дітей з різними порушеннями розвитку та функціональними обмеженнями. В цих умовах дитяча реабілітація стає не просто медичною процедурою, а комплексною системою заходів, спрямованих на відновлення та розвиток фізичного, психологічного та соціального потенціалу дитини.

Дитяча реабілітація – це багатогранний процес, що охоплює медичні, психологічні, педагогічні та соціальні аспекти. Її головна мета – не лише відновлення втрачених функцій, але й створення умов для максимально повної інтеграції дитини в суспільство. Важливо враховувати значний потенціал дитячого організму до відновлення та адаптації, що робить ранню та комплексну реабілітацію особливо ефективною.

Основні завдання дитячої реабілітації:

  • Відновлення та компенсація порушених функцій: відновлення рухових навичок, мовлення, когнітивних функцій тощо з використанням сучасних методик та технологій.
  • Профілактика ускладнень та інвалідизації: своєчасні реабілітаційні заходи запобігають прогресуванню захворювання та розвитку стійких функціональних порушень.
  • Соціальна адаптація та інтеграція: розвиток навичок самообслуговування, спілкування та соціальної взаємодії для повноцінної участі дитини в житті суспільства.
  • Психологічна підтримка дитини та її родини: забезпечення емоційного благополуччя та підтримки на всіх етапах реабілітаційного процесу.

Сучасні методи та підходи

Сучасна дитяча реабілітація базується на принципах доказової медицини та використовує широкий спектр методів, таких як:

  • Фізична терапія: лікувальна фізкультура, масаж, кінезіотерапія, механотерапія та інші методи для відновлення рухових функцій.
  • Ерготерапія: розвиток навичок самообслуговування та адаптація до повсякденного життя, враховуючи індивідуальні потреби дитини.
  • Логопедія та дефектологія: корекція порушень мовлення та когнітивних функцій з використанням інноваційних методик.
  • Психологічна та психотерапевтична допомога: забезпечення емоційної підтримки та допомоги в подоланні психологічних труднощів.
  • Ігрова терапія: розвиток емоційної сфери, комунікативних навичок та соціальної адаптації через ігрову діяльність.
  • Застосування сучасних технологій: використання віртуальної реальності, інтерактивних ігор та інших технологічних засобів для оптимізації реабілітаційного процесу.

Особлива увага приділяється індивідуальному підходу до кожної дитини. Програма реабілітації розробляється з урахуванням індивідуальних потреб, особливостей розвитку та наявних порушень.

Роль мультидисциплінарної команди

Ефективна дитяча реабілітація можлива завдяки злагодженій роботі мультидисциплінарної команди, що включає лікарів різних спеціальностей : педіатри, неврологи, ортопеди, лікарі з  ФРМ, фізичні терапевти, ерготерапевти, логопеди, психологи, педагоги та інші фахівці.

Дитяча реабілітація – це складний та багатогранний процес, що потребує комплексного підходу та професійної співпраці. Сучасні методи та підходи дозволяють досягати значних успіхів у відновленні та розвитку дітей з різними порушеннями. Рання діагностика та своєчасне втручання є ключовими факторами успішної реабілітації. Подальші наукові дослідження та впровадження новітніх технологій сприятимуть покращенню якості життя дітей з особливими потребами та їх інтеграції в суспільство.  

Сторінка дитячої консультативно-лікувальної служби

Вакцинація дітей з серцево-судинними захворюваннями

Вакцинація дітей з серцево-судинними захворюваннями

Пацієнти з хронічними серцево-судинними захворюваннями відносяться до групи високого ризику щодо розвитку ускладнень та летальних наслідків від грипу та пневмококової інфекції.

Вроджені вади серця із значним шунтуванням крові, ціанозом, кардіоміопатії, вади клапанів та хронічна серцева недостатність стають причиною частих госпіталізацій таких дітей і підвищують ризик нозокоміальних гастроентеритів – саме тому такій категорії пацієнтів рекомендована додаткова імунізація проти ротавірусної інфекції. Зокрема при ротавірсному гастроентериті, який супроводжується зневодненням, а у дітей з ціанотичними вадами серця може стати додатковим фактором ризику розвитку тромбозів.

Центральноєвропейська група з питань вакцинації класифікує дітей з хронічною серцевою патологією як пацієнтів з коморбідними станами, що є показанням до вакцинації пневмококовими вакцинами.

Діти з вродженими вадами серця, вадами клапанів, кардіоміопатіями швидше за все потребуватимуть кардіохірургічних втручань та використання донорської крові під час штучного кровообігу, отже вакцинація проти гепатиту В має бути проведена вчасно згідно з Календарем щеплень.

Кардіохірургічне втручання  не є протипоказанням до вакцинації, але є ряд особливостей певних вакцин. Введення оральної (живої) поліомієлітної вакцини слід уникати за 6 тижнів до планового кардіохірургічного втручання, оскільки дитина виділятиме вірус і може бути небезпечною для інших дітей. Але можливе ведення інактивованої поліомієлітної вакцини, і може бути проведене включно за 2 доби до планової госпіталізації.

Вакцинацію для профілактики кору, краснухи і паротиту (КПК) та вітряної віспи слід провести не пізніше,  ніж за 2 і 4 тижні до оперативного втручання, оскільки діти можуть дати реакції, подібні до легкого перебігу цих захворювань, що може викликати діагностичні труднощі і відтермінувати операцію. Ургентні або невідкладні хірургічні втручання ніколи не повинні відкладатися через нещодавно проведені щеплення. Після операції слід обмежити введення живих вакцин ( КПК, ВВ), адже їх застосування раніше зазначеного терміну не зараховуються як введення вакцин відповідно до затвердженої схеми, тому що препарати крові, які мають специфічні антитіла, можуть призводити до нейтралізації вакцинного вірусу і до відсутності імунної відповіді. Після закінчення зазначеного інтервалу часу між введення препаратів крові вакцина має бути введена повторно.

Дітям із синдромом Ді Джорджи протипоказані усі живі вакцини (БЦЖ, КПК, ВВ). Діти з аспленією  особливо сприйнятливі до інвазивних інфекцій, викликаних інкапсульованими бактеріями через втрату фагоцитарної активності селезінки. Таким пацієнтам рекомендовані щеплення кон’югованими вакцинами проти пневмокока і менінгокока, гемофільної інфекції та грипу.

Під час лікування хвороби Кавасакі за сучасними рекомендаціям призначають високі дози загального (полівалентного) імуноглобуліну, у зв’язку з чим рекомендовані інтервали між вакцинацією для профілактики кору, паротиту, краснухи і вітряної віспи та введенням препаратів крові, що містять специфічні антитіла, становить 11 міс.

Скорочення рекомендованого інтервалу може призводити до нейтралізації вакцинного вірусу та до відсутності імунної відповіді. Хвороба Кавасакі є протипоказанням до БЦЖ через високий рівень важких місцевих реакцій.

Серцево-судинні захворювання, при яких довготривало призначається аспірин, а саме – наявність штучного протезного матеріалу після оперативної корекції ВВС, хвороба Кавасакі, ціанотичні ВВС- є показаннями до вакцинації проти грипу та ВВ.

Сторінка дитячої консультативно-лікувальної служби

Пролежні

Пролежні

Пролежні – це патологічний стан, що супроводжується формуванням виразок (відкритих ран) на шкірі внаслідок тривалого тиску на певну ділянку тіла. У результаті – зменшення кровотоку в цих областях призводить до пошкодження та відмирання тканин. Найчастіше до ділянок ураження підлягають стегна, сідниці, спина. Тобто, це ті частини тіла, де шкіра покриває кістки.

Порушенню можливо запобігти, переходячи на нове положення принаймні кожні 2 години.

Захворювання має поетапний розвиток. Тому, якщо на першій стадії шкіра змінює колір, але не пошкоджена, то на вже на другій – спостерігається формування рани, з якої може витікати гній.

На третьому етапі розвитку пролежня, ураження зазнає й жировий шар. Згодом патологічний процес поширюється на м’язи, суглоби та кістки. У деяких випадках пролежні можуть бути небезпечними для життя. 

Характерні ознаки

Одразу зауважимо, що клінічна картина пролежнів залежатиме від стадії їх розвитку.

  1. Шкіра змінюється за кольором.
  2. Поява відчуття печіння та свербіжу.
  3. Уражена ділянка шкіри м’якша або твердіша за навколишній шкірний покрив.
  4. Поява некрозу або змертвілої тканини, яка виглядає чорною.

Якщо до виразки приєднується лихоманка, виділення гною, неприємний запах, гіперемія, це свідчитиме про розвиток інфекції.

Основні причини

В основі розвитку пролежнів покладений тривалий тиск на тканини. Тиск знижує або припиняє приплив крові до шкіри. Відсутність кровотоку може спричинити розвиток травми від тиску вже через дві години. Клітини зовнішнього шару шкіри починають відмирати, що і призводить до появи пролежнів.

Переважно це виникає при постійному лежанні на певній частині тіла. Це може бути спричинено прикутістю до ліжка на тлі перенесеного оперативного втручання чи захворювання.

Також пролежні можуть виникнути при порушенні кровообігу, подразненні шкіри сечею або фекаліями, надмірна вологість, тертя шкіри.

Зауважимо, що люди похилого віку піддаються більшому ризику, оскільки вони частіше мають тендітну шкіру та проблеми з рухливістю. Також стикнутися з пролежнями можуть особи з ожирінням, нетриманням сечі та порушення роботи кишківника, курці, ті, хто має в анамнезі хронічні хвороби (наприклад, цукровий діабет, атеросклероз, хворобу Паркінсона).

Діагностика та тактика лікування

Перед початком лікування пролежнів лікарю важливо оцінити виразку з урахуванням її глибини та розміру, об’єму відмерлої тканини, наявністю інфекції тощо.

Додатково можливе проведення біопсії та аналізу рідини з джерела ураження.

Відповідно від стадії ураження обиратиметься і тактика лікування. Насамперед важливо прискорити процес загоєння ранової поверхні.

Загальні методи лікування включатимуть усунення інфекції за допомогою застосування антибіотиків (в/в, місцево, перорально), нестероїдних протизапальних й знеболювальних, проведення перев’язок. Також хворому необхідно часто змінювати положення, зменшити тертя та впливу вологи, застосовувати спеціальні подушки для зменшення тиску.

Виразки 3 та 4 стадії потребують хірургічного втручання. Одним із методів хірургічного відновлення є використання прокладки з м’язів, шкіри чи іншої тканини для покриття рани та амортизації ураженої кістки. Це називається клаптева операція. Також хірургічно лікар видалятиме змертвілі тканини.

Зменшити ризики розвитку пролежнів можливо:

  • змінюючи положення в ліжку кожні 2 години;
  • обираючи вільний одяг з натуральних тканин;
  • перебуваючи в інвалідному візку, положення краще змінювати кожні 15 хвилин;
  • використовуючи допоміжні засоби у вигляді подушок або матраців, які допомагають зменшити тиск;
  • правильно харчуючись та проводячи дозовані фізичні вправи;
  • відмовившись від шкідливих звичок, які впливають на стан судин та спричиняють порушення кровообігу.

 Загалом процес загоєння залежатиме від стадії виразки.

Кращим методом проти некротичних утворень є профілактика!

До профілактичних засобів проти пролежнів відносять такі:

  • Протипролежневий матрац;
  • Протипролежневі подушки;
  • Валики проти пролежнів.
Сторінка хірургічного відділення
Запити пацієнтів \ фахівців (Телемедицина)
Новини:
Водна реабілітація для здоров’я та відновлення – басейн у ЦІТОЗ
23 Кві
Водна реабілітація для здоров’я та відновлення – басейн у ЦІТОЗ
Лікуємо дітей з любов’ю: сучасні технології, професіоналізм і сімейний підхід
21 Кві
Лікуємо дітей з любов’ю: сучасні технології, професіоналізм і сімейний підхід
Патоморфологія та цитологія: критично важливий етап лікування
16 Кві
Патоморфологія та цитологія: критично важливий етап лікування
Науковий відділ малоінвазивної хірургії — інновації, які рятують життя
09 Кві
Науковий відділ малоінвазивної хірургії — інновації, які рятують життя

Синдром карпального каналу

Найчастіша причина затерпання в пальцях рук або синдром карпального каналу (синдром зап’ястного каналу)

Це найпоширеніша форма компресійноішемічної невропатії, яка виникає через здавлення серединного нерва в карпальному каналі зап’ястя. Синдром здебільшого розвивається після 40 років, за статистикою зустрічається в 4 рази частіше у жінок, ніж чоловіків.

Причинами розвитку синдрому є:

  1. Механічні фактори:
  • Травми зап’ястя (переломи, вивихи тощо).
  • Тривале перевантаження зап’ястя (робота за комп’ютером, гра на музичних інструментах, вишивка та в’язання тощо). ­­­­
  • Постійна вібрація (наприклад, у робітників з інструментами).
  1. Запальні процеси:
  • Тендиніт (запалення сухожиль).
  • Артрит променево- зап’ясткового суглобу (ревматоїдний, остеоартрит).
  • Пухлини в ділянці каналу.
  1. Ендокринні та метаболічні порушення:
  • Цукровий діабет.
  • Гіпотиреоз.
  • Акромегалія.
  • Вагітність (через затримку рідини).
  1. Інші причини:
  • Ожиріння.
  • Системні захворювання сполучної тканини.
  • Ідіопатичні (без очевидної причини).

Основними клінічними проявами є:

  1. Сенсорні ( чутливі) симптоми:

Оніміння, поколювання (парестезії) зоні іннервації серединного нерва (перші три пальці та половина четвертого).

Печіння або біль, особливо вночі та рано вранці. Пацієнти часто цілу ніч розтирають кисті і трясуть ними, що дає певне полегшення.

Біль може поширюватися вгору по руці у напрямку передпліччя.

Симптоми можуть посилюватися при тривалому згинанні зап’ястя.

  1. Моторні симптоми:

При прогресуванні цього стану м’язи великого пальця можуть ослабнути і атрофуватися, викликаючи слабкість кисті, це викликає незручності, особливо при виконанні точних рухів (утримання дрібних предметів, важко взяти склянку або чашку, застібати гудзики, чистити картоплю тощо).

Діагностика:

  1. Клінічне обстеження:
  • Неврологічний огляд пацієнта з оцінкою зони оніміння та слабкості.
  • Провокаційні тести (Тінеля, Фалена).
  • Симптом Тінеля (біль або поколювання при постукуванні по зап’ястку).
  • Симптом Фалена (посилення симптомів при згинанні зап’ястя на 30-60 секунд).
  1. Інструментальні методи:
  • Електронейроміографія стимуляційна верхніх кінцівок (ЕНМГ): виявляє зниження швидкості проведення імпульсів по серединному нерву.
  • УЗД серединного нерва: виявлення набряку, змін структури.
  • МРТ або рентген зап’ястя: у разі підозри на травму чи новоутворення.

Лікування:

  1. Консервативне:
  • Зміна навантаження: уникати рухів, що провокують симптоми.
  • Ортези: носіння фіксатора для обмеження згинання зап’ястя (особливо вночі).
  • Медикаментозне лікування: НПЗ3 для зменшення болю. Кортикостероїдні ін’єкції в карпальний канал.
  • Фізіотерапія: Ультразвук. Масаж для кисті. Вправи для„ковзання” нерву.
  1. Хірургічне (у разі неефективності консервативного лікування):

Карпальна декомпресія: розсічення поперечної зв’язки зап’ястя для зменшення тиску на нерв. Виконується травматологами відкрито або ендоскопічно. Рекомендована при стійких симптомах понад 6 місяців або значній атрофії м’язів.

Неврологи відділення Невролгії та нейрофізіології оцінять неврологічний статус пацієнта, проведуть електронейроміографію стимуляційну верхніх кінцівок з метою діагностики ураження серединного нерва, призначать консервативне лікування.

У більшості випадків своєчасне лікування дає добрі результати!

Затяжні або неліковані форми можуть призвести до необоротної атрофії м’язів кисті та хронічного болю.

Звертайтесь своєчасно до спеціалістів за допомогою, не займайтесь самолікуванням! Будьте здорові!

Сторінка відділення неврології та нейрофізіології

Міастенія: клінічна картина, діагностика та лікування

Міастенія: клінічна картина, діагностика та лікування

Міастенія — це хронічне аутоімунне захворювання, що характеризується порушенням нервово-м’язової передачі, яке проявляється слабкістю скелетних м’язів. Захворювання має прогресуючий характер, часто з періодами ремісії та загострень.

Захворювання зустрічається з частотою 1-2 випадки на 10 000 осіб, переважно у жінок до 40 років або у чоловіків після 60 років.

Етіологія та патогенез

Основна причина – аутоімунна реакція, спрямована проти ацетилхолінових рецепторів (АХР) постсинаптичної мембрани.

Антитіла блокують, пошкоджують або зменшують кількість АХР, що знижує ефективність передачі нервового імпульсу.

У частини пацієнтів виявляють антитіла до м’язово-специфічної тирозинкінази (MuSK) або інших білків нервово-м’язового з’єднання.

Класифікація

  • Загальна міастенія:

Очна форма (обмежена слабкість очних м’язів).

Генералізована форма (ураження інших груп м’язів, бульбарна форма)

  • Вроджена міастенія (генетично зумовлені дефекти).
  • Паранеопластична міастенія (пов’язана з пухлинами, зокрема тимомою).
  • Міастенічний синдром Ламберта -Ітона

Клінічна картина

  1. Симптоми:

Коливання м’язової слабкості, що посилюється після фізичних навантажень і зменшується після відпочинку.

Птоз (опущення повік). Диплопія (подвійне зображення).

Слабкість м’язів обличчя, шиї, кінцівок.

Труднощі з ковтанням, жуванням, мовленням (бульбарний синдром). У важких випадках — дихальна недостатність (міастенічний криз).

  1. Особливості перебігу:

Поступовий розвиток симптомів.

Загострення можуть провокувати інфекції, стрес, операції, прийом деяких медикаментів (наприклад, антибіотиків-аміноглікозидів).

Діагностика.

  1. Клінічний (неврологічний) огляд:

Симптоматика слабкості м’язів.

Тести на втомлюваність (наприклад, симптом птозу після повторних рухів).

  1. Лабораторні методи:

Виявлення антитіл до АХР або MuSK.

  1. Електронейроміографічне дослідження м’язів

Ритмічна стимуляція нерва (декрементна відповідь).

Один з основних критеріїв діагностики міастенії — порушення нервово-м’язової передачі, яке виявляють за допомогою електронейроміографії. Електронейроміографічне дослідження нервово-м’язової передачі (декремент-тест) роблять усім пацієнтам із підозрою на цю хворобу: оцінюють амплітуду негативної фази М-відповіді (сумарного потенціалу дії, що виникає в м’язі при електричному подразненні його рухового нерва), величину декременту — зменшення амплітуди п’ятої М-відповіді щодо першої (у відсотках).

  1. Фармакологічні тести:

Проба з інгібіторами ацетилхолінестерази (наприклад, прозерин, калімін). Використовують неостигміну метилсульфат (прозерін) або піридостигміну бромід (калімін). Результати тесту оцінюють в інтервалі від 40 хв до 1,5 год після введення препарату. При повній і неповній компенсації рухових порушень (збільшення м’язової сили) пробу вважають позитивною, при частковій — сумнівною, при відсутності реакції — негативною.

  1. Візуалізація:

КТ або МРТ для виключення тимоми.

Консультація суміжних спеціалістів ( ревматолога тощо)

Лікування

  1. Симптоматична терапія:

Інгібітори ацетилхолінестерази (піридостигміни – прозерин, калімін).

Препарати калію підсилюють дію антихолінестеразних засобів і покращують скорочення м’язів.

  1. Імуносупресивна терапія:

Гарний результат дає пульс-терапія із застосуванням високих доз Метипреда до 5 днів. Глюкокортикоїди (преднізолон).

Імуносупресанти (азатіоприн), моноклональні антитфла (ритуксимаб).

  1. Плазмаферез та імуноглобуліни:

Використовуються при кризах або тяжкому загостренні.

  1. Хірургічне лікування:

Тімектомія у разі наявності тимоми або для зниження аутоімунної активності.

На базі відділення неврології та нейрофізіології Клініко-діагностичного Центру Державної наукової установи «Центру інноваційних технологій охорони здоров’я» Державного управління справами ви можете отримати кваліфіковану консультацію лікаря невролога, пройти необхідне дообстеження у діагностиці міастенії (фармакологічний тест, Електронейроміографічне обстеження ( ЕНМГ стимуляційну) м’язів обличчя та верхнніх кінцівок, КТ та МРТ вилочкової залози).

На базі Відділення внутрішньої медицини та інтервенційної кардіології ЦСД та ВАІТ наші лікарі неврологи успішно проведуть курс стаціонарного лікування при загостренні міастенії. Також можливо лікування невідкладних станів ( міастенічних кризів) з подальшим призначенням індивідуальної терапії.

Прогноз

У більшості пацієнтів, які отримують адекватне лікування, досягається тривала ремісія.

Однак можливі загострення або розвиток міастенічного кризу, що вимагає негайного лікування.

Висновки

Міастенія — це складне, але контрольоване захворювання. Раннє виявлення захворювання та адекватна терапія є ключем до збереження якості життя пацієнтів.

Сучасні методи діагностики та терапії дозволяють забезпечити високий рівень життя пацієнтів за умови регулярного спостереження та дотримання лікувальних рекомендацій.

Запис на консультацію невролога або на проведення електроміографії стимуляційної при підозрі на міастенію ( обов’язкове направлення лікуючого лікаря з зазначенням форми міастенії, підозру на яку треба дослідити) ви можете отримати за телефоном 254-64-08.

Сторінка відділення неврології та нейрофізіології

Аналізатор сечі “LAURA Smart”

Аналізатор сечі “LAURA Smart”

Аналізатор сечі “LAURA Smart” виробництва PLIVA- Lachema  Diagnostika – це новий рефлексійний фотометр для напівкількісного аналізу сечі з використанням діагностичних смужок ФАН ЛАУРА, призначений для роботи в медичних лабораторіях, поліклініках і лікарнях.

Аналізатор сечі LAURA SMART призначений для проведення лабораторних клінічних досліджень сечі пацієнтів.

Параметри, що визначаються за допомогою аналізатора сечі LAURA Smart: білок, глюкоза, кетони, білірубін, уробіліноген, нітрити, лейкоцити, кров, рН, питома вага, мікроальбумін і креатинін. 

Загальний аналіз сечі – це стандартний і один з найпоширеніших аналізів, з якого починається діагностика майже кожного захворювання. Загальний аналіз сечі відображає фізико-хімічні властивості біологічної рідини, мікроскопію осаду та наявність патологічних компонентів. Під час дослідження оцінюють колір, прозорість, запах, рН, а також виявляють наявність білка, глюкози, кетонових тіл, білірубіну, уробіліногену, еритроцитів, лейкоцитів, епітеліальних клітин, бактерій та інших компонентів. Аналіз який дозволяє виявити ступінь розвитку запалення, порушення метаболізму, патології деяких органів, а також окремі захворювання на ранніх етапах їх розвитку. Цей аналіз широко застосовується в клінічній практиці, оскільки зміни при дослідженні фізико-хімічних показників і складу осаду сечі можуть бути важливими ознаками ураження нирок і сечовивідних шляхів.

Сторінка клініко – діагностичної лабораторіії

Про воду «без води»

Про воду «без води»

Вода є найважливішим середовищем для усіх процесів в організмі.

22 березня відзначається Всесвітній день води, метою якого є підвищення обізнаності щодо важливості збереження водних ресурсів.

У цій статті – відповіді на поширені питання про її значення для нашого здоров’я. 

Скільки води у нашому організмі?

Вміст води в тілі людини залежить від віку: у новонародженої дитини може складати до 70-75 % маси, у дорослої людини – 60-70 %, а у старечому віці її вміст може знизитись до 45 %. При цьому, у різних органах і тканинах організму вміст води різниться. Якщо у рідинах організму – крові, лімфі, спинномозковій рідині, слині, травних соках, сльозах та сечі її до 90%, то у кістках і жировій тканині – не більше 30. Тому, чим більше в організмі жиру, тим меншим буде відсоток рідини від загальної маси тіла.

Якщо слідкуєте за вагою за допомогою смарт-вагів, можете спостерігати тенденцію до зменшення відсотка води в тілі при збільшенні відсотку жиру – не панікуйте: це не ознака зневоднення! Цим же частково можна пояснити і вікове зменшення відсотка води через збільшення частки жиру в організмі у похилому віці.

Скільки води потрібно вживати щодня для підтримання здоров’я?

Більшість людей начувані про норму споживання води: 30-40 мл на кг маси тіла – саме стільки чистої води потрібно випити щодня. Але насправді ця норма є дуже приблизною. Потреба у воді залежить від клімату та фізичного навантаження, стану здоров’я, віку (з віком потреба у воді зменшується, а дітям води потрібно втричі більше). Навіть у однієї людини потреба у рідині в різні дні може значно різнитись. Контролювати кількість вживаної води потрібно перш за все за кольором сечі – вона має бути кольору світлого лимонаду. Почуття спраги, сухість слизових оболонок та шкіри є ознаками зневоднення і не завжди вчасними підказками напоїти своє тіло.

Чи варто враховувати інші джерела рідини при забезпеченні добової норми?

Часто можна чути рекомендацію, що вживати потрібно виключно чисту воду – чай, кава, супи – не враховуються. Але це хибна думка. Все тому, що вода всмоктується у кишківнику, де вона перебуває аж ніяк не у чистому вигляді. Тому, якщо ви не любите чисту воду, забезпечити свій організм достатньою кількістю рідини можна завдяки смачним узварам, трав’яним чаям, газованій столовій воді, воді, ароматизованій лимоном, м’ятою чи свіжим огірком, а також супом чи бульйоном. На що дійсно слід звернути увагу – це вміст кофеїну та цукрів. Безпечна добова доза кофеїну для більшості людей – 400мг (таку кількість можна отримати випивши дві чашки міцної кави, або 6 чашок чаю). Напої з цукром будуть доцільними при високому рівні фізичної активності і потребі швидко відновити енергетичні втрати (наприклад, робота вантажником або захист країни). При малорухливому способі життя надавайте перевагу напоям без цукру. Щодо вживання соків – пам’ятайте про наявність фруктового цукру (про нього – тут: Гірка правда про фруктовий цукор) у цих напоях.

Що таке зневоднення, і чому воно виникає?

Зневоднення, або дегідратація – це стан, який виникає, коли втрата рідини перевищує її надходження до організму. При цьому також можуть втрачатись і солі. Наприклад, коли ми рясно пітніємо, втрачаємо не лише воду, а й хлорид натрію. Це може статися не лише від спеки або надмірного фізичного навантаження, а також – під час хвороб, що супроводжуються тривалою лихоманкою. Саме тому при таких станах важливо забезпечити не лише надходження чистої води, а й солі. І ця проблема особливо актуальна для військовослужбовців, які, перебуваючи у щільному одязі, зазнають надмірних фізичних навантажень за високих температур навколишнього середовища. Саме через це ще у Стародавньому Римі легіонерам давали сіль з водою для запивання. До речі, навіть саме слово «солдат» походить від латинських слів sol date (сіль дати).

Зневоднення з втратою солей також супроводжує блювання та діарею. Тому коригувати ці стани варто не звичайною водою, а рідинами для відновлення водно-сольового балансу, які можна придбати в аптеці. Якщо ж доступу до спеціалізованих засобів не маєте, такий розчин можна приготувати самостійно розчинивши в 1 літрі чистої води 2 ст. л. цукру і ¼ ч. л. солі.

Чим більше води – тим краще ?

Така рекомендація доволі поширена, але надмірне вживання рідини не лише не принесе додаткової користі, а й може нашкодити, призвівши до гіпергідратації – стану, який у важких станах супроводжується ознаками «водного отруєння» – головним болем, психічними порушеннями, судомами та навіть набряком мозку. Початковим ознаками надлишкового надходження води у здорової людини є знебарвлення сечі.

Найважливішим механізмом, що регулює баланс між споживанням і виведенням води є швидкість роботи нирок. Наші нирки – справжні трудівниці: при величезному вживанні рідини здатні вивести понад 10 літрів сечі на добу, а при зневодненні зменшити об’єм добової сечі до 0,5 л. Але межа здатності нирок навіть у здорової людини виводити воду складає близько 20 мл/хв., і часто надлишкове надходження рідини може бути достатнім, щоб викликати інтоксикацію водою.

Здається, таке масивне споживання неможливе. Проте спустошити не одну пляшку пива зовсім за короткий час не так вже і важко.

Тож пильнуйте за об’ємом будь-якої споживаної рідини. А щодо користі алкоголю дізнавайтесь за посиланням: 7 квітня відзначається всесвітній день здоровʼя. Чи варто за це випити?

Незважаючи на ймовірність випити зайвого, найчастіше надлишок води в організмі пов’язаний з порушенням її виведення (наприклад, при нирковій або серцевій недостатності). Тому за наявності набряків, обумовлених певними захворюваннями, навіть звичний об’єм споживаної рідини має бути зменшеним.

Як втамувати спрагу, якщо за медичними показаннями вживання рідини має бути обмеженим?

Якщо за станом здоров’я показано обмеження рідини – пити слід тільки тоді, коли є спрага і лише невелику кількість води або розсмоктувати шматочок льоду. Для запобігання надмірній спразі слід обмежити вживання солоної, гострої та смаженої їжі у раціоні – від цього дуже хочеться пити. Намагайтесь готувати їжу самостійно (у ресторанах і кулінарії її часто пересолюють). Також варто частіше бувати в прохолодних приміщеннях. А для запобігання сухості у роті можна полоскати рот та горло водою, не ковтаючи її, а також вживати жувальну гумку, дольку лимону або листочок мʼяти.

Чи є сенс у «водному детоксі» ?

Існує думка, що вода допомагає «очиститись від токсинів». Насправді, детоксикаційні водні програми не мають наукового підґрунтя. Наш головний орган, який виконує детоксикаційну функцію – це печінка, і, на жаль, споживання води не в силі прискорити її роботу, хоча і допоможе ниркам швидше вивести продукти обміну, що утворились у печінці.

Щоправда, вода важлива для покращення роботи кишківника. Збільшення вживання рідини щонайменше до 1,5л на добу є однією! з рекомендацій для усунення найпоширенішого симптому з боку органів травної системи – закрепу. Хоча ця дія має ефект лише в поєднанні зі збільшенням вживання клітковини. Одного лише збільшення споживання рідини не буде достатнім. При цьому вживання води багатої магнієм має перевагу над водопровідною водою. Тому важлива не лише кількість, а й якість вживаної води.

Чи порушує травлення запивання їжі рідиною?

Рекомендація не запивати їжу не має наукового пояснення. Адже рідина довго не затримується у шлунку, а проходить до кишківника через часточки їжі, немов через сито, і швидко засвоюється. Тому, якщо бажаєте завершити трапезу склянкою узвару чи компоту  – не відмовляйте собі у цьому бажанні через необґрунтовані забобони.

 

Ваш дієтолог, Антоніна Олійник

 © 2025 Антоніна Олійник

Сторінка лікарських амбулаторій №1, №2

Органічні продукти: гарантія якості чи маркетинговий хід?

Органічні продукти: гарантія якості чи маркетинговий хід?

Мода на здоровий спосіб життя і правильне харчування набирає обертів та все більшим попитом користуються продукти з позначкою «органічні». Без гормонів, антибіотиків, ГМО, пестицидів, екологічно чисті, зроблені з любов’ю… Вартість такої продукції зазвичай майже вдвічі більша ніж звичайних продуктів, і це не дивує, адже той, хто має власну земельну ділянку і займався сільським господарством чудово знає, скільки вартує «ручна праця» та перегній в якості добрива, тому не шкодує коштів на якісний товар. Дехто навіть регулярно лишає своє здоров’я на присадибній ділянці, щоб отримати власні «екологічно чисті» продукти. А хтось навіть стає прихильником «зеленого туризму» та проводить відпустку неподалік ферми, щоб насолодитись органічним молоком «з-під корівки» та поїсти нарешті «справжнього м’яса», а не нашпигованого хтозна чим. 

Прихильники органічної продукції переконані у необхідності свого вибору, адже мають свої наповнені баночки страху, які стосуються звичайних продуктів із супермаркетів. Тож давайте відкриємо кожну з них, можливо, якась і спустошиться?

Страх № 1 – НІТРАТИ!

Однією з «переваг» органічної продукції є використання виключно натуральних добрив – тваринного або рослинного походження. Ніяких нітратів у вигляді селітри! Тим не менш, нітратів також багато і в продуктах гниття органічних речовин, адже вони є життєво необхідною складовою рослин, тому вони були, є і будуть їх природною складовою, навіть без використання синтетичних добрив. Окрім того, ефект органічного перегною важко передбачити, адже його склад не постійний і, перш ніж стати поживним середовищем для рослин, він має бути переробленим до мінеральних солей бактеріями ґрунту, а це важко синхронізувати з потребами зростаючих культур, що може значно знизити врожайність. Для цього і були розроблені добрива, які стовідсотково містять все необхідне.

Хоч органічні овочі та фрукти можуть містити менше нітратів, ніж традиційно вирощені продукти, тим не менш, існують ефективні способи уникнути їх шкідливого впливу при вживанні «неорганічних» продуктів (переглядайте статтю про ранній врожай за посиланням Вітаміни чи нітрати – купувати чи чекати?).

Страх № 2 – ПЕСТИЦИДИ!!

Це хімічні речовини, які захищають рослини від комах, шкідників, бур’янів і плісняви. Багато людей настільки переконані у небезпеці пестицидів, що згодні рятувати свій врожай, збираючи колорадських жуків та гусінь під пекучим сонцем, і взагалі вважають життя поза містом екологічно безпечнішим, ніж у мегаполісі. 

Проте, згідно з науковими дослідженнями, через близьке розташування полів від житлових будинків сільські жителі більш вразливі до впливу пестицидів через активне використання їх у аграрній промисловості. Високі концентрації цих речовин дійсно шкодять здоров’ю, особливо дітей, і цією інформацією зловживають виробники «органіки», буцім-то їхня продукція вирощується без використання пестицидів і є більш безпечною та кориснішою для споживачів. Враховуючи шкоду пестицидів для здоров’я, виникає питання: чому їх взагалі не заборонять на державному рівні? Все тому, що саме пестициди дозволяють подолати голод і отримати врожай, якого вистачить на всіх людей. Яскравим прикладом споживання виключно органічних продуктів та заборони використання агрохімікатів є продовольча криза, яка сталася у Шрі-Ланці – першій в світі країні, яка заборонила усі агрохімікати.

У свою чергу, науково обґрунтованих даних стосовно негативного впливу звичайних продуктів на здоров’я людини немає. Все через те, що кількість пестицидів значно зменшується після дощу та впливу сонця, під час зберігання та транспортування врожаю, тому у продуктах, які потрапляють до нашого столу, вже не буде небезпечної концентрації.

Важливо пам’ятати! Органічна продукція також може містити ці хімічні речовини, адже вирощується у відкритому ґрунті, до якого пестициди можуть потрапляти з вітром (пам’ятаєте про потужність вітру, що приніс пил із пустелі Сахари?), дощем і ґрунтовими водами. Окрім того, будь-які рослини виробляють власні фактори, що захищають їх від негативних факторів зовнішнього середовища, а виведені селекціонерами стійкі до шкідників рослини можуть містити надвисоку кількість «природних пестицидів», які чинять не менш негативний вплив на здоров’я. Те ж саме стосується і органічного м’яса «трав’яного відкорму».

Практичні поради для зменшення пестицидів у продуктах:

  • Перед вживанням ретельно мийте під проточною водою й очищайте всі продукти, навіть органічні! За можливості – замочіть овочі і фрукти у воді на деякий час. Продукти з твердою шкуринкою (гарбузи, коренеплоди, дині, кавуни) ретельно мийте за допомогою щітки. Завжди видаляйте зовнішнє листя з капусти та салату.
  • Робіть Ваш раціон якомога різноманітним – чим більше у ньому буде різних овочів і фруктів, тим меншим буде вплив одного пестициду. 
  • З тваринних продуктів видаляйте шкіру та видимий жир, щоб мінімізувати залишки пестицидів, які накопичуються в жирі. 

Страх № 3: ГОРМОНИ!!

Для прискорення росту та збільшення кількості молока фермери використовують гормональні препарати. І це неабияк лякає споживачів «органіки». Проте, у м’ясі, яке потрапляє до нашого столу, гормонів вже немає, адже по-перше, свою місію вони виконали ще до забою тварин, перетворившись на метаболіти, по-друге, при термічній обробці гормони руйнуються і не чинять жодного негативного впливу.

Страх № 4: АНТИБІОТИКИ!!

Недобросовісні фермери використовують їх для прискорення росту та профілактики захворювань у тварин. Отже, антибіотики потраплять разом із м’ясом до наших тарілок! Принаймні, так вважають прихильники «органіки». Насправді, використання антибіотиків не з метою лікування є «забороненим прийомом», про що чудово знають виробники, які дбають за власну репутацію.

З іншого боку – введені антибіотики не накопичуються в м’ясі, а виводяться з організму тварини, лишитись можуть виключно їх залишки обміну. Небезпека зловживання антибіотиками полягає в тому, що патогенні бактерії, які мали з ними контакт, «звикають» до них, що призводить врешті-решт до антибіотикорезистентості – ситуації, коли антибіотики стають безсилими подолати інфекцію у разі зараження. Тому бактерії, якими ми можемо заразитись через м’ясо, можуть бути небезпечними в цьому плані.

Та яке м’ясо ми б не отримали – органічне чи неорганічне, бактерії можуть бути скрізь, тому дотримуватись правил харчової безпеки потрібно в обох випадках: проводити ретельну термічну обробку, мити руки і поверхні, мати окремий кухонний інвентар для сирого м’яса, риби та птиці.

Страх № 5: ІНФЕКЦІЯ!!

Тепер маємо ще й страх інфекції! Виходить, що використання антибіотиків призводить до того, що стійкі бактерії з ферми також можуть потрапити і до «неорганічного» ґрунту та до городини. Та чи безпечні в плані забруднення стійкими до антибіотиків патогенами органічні рослини, враховуючи, що в органічній промисловості антибіотики заборонені? 

Виробники «органіки» подбали за гарне фасування та привабливий вигляд своєї продукції, яка зазвичай ретельно вимита та фасована. Та, на жаль, привабливий вигляд  не означає мікробну безпеку. У соцмережах можна знайти відео, як перед фасуванням моркву миють ногами (це не завадить їй бути органічною), що є чудовим прикладом не спокушатися на штамп з зеленим листочком.

Важливо розуміти, що «органічний» не означає «безпечний»! Будь-які продукти, в тому числі, органічні – «миті та готові до вживання», навіть заморожені, можуть бути забруднені бактеріями чи вірусами через удобрення сирим гноєм, зрошення посівів забрудненою водою або випадкового контакту з фекаліями під час збору та пакування.

Тож ЗАВЖДИ потрібно дотримуватись всім відомих з дитинства правил харчової безпеки: власноруч ретельно мити навіть «миті» продукти, що не піддаються термічній обробці (нещодавній неприємний випадок зараження гепатитом А через вживання заморожених чорниць в Нідерландах – чергове нагадування про це), тримати чистими руки, кухонні поверхні та інвентар, зберігати харчові продукти при відповідних температурах, не нехтувати такими способами зберігання як пастеризація та консервування, не вживати термічно необроблене м’ясо, птицю і молоко.

Страх № 6: СКУПИЙ ПЛАТИТЬ ДВІЧІ!!

Поширена думка: чим продукт дорожчий, тим він якісніший та корисніший – спонукає нас платити більше.

Хоча органічні харчові продукти, як правило, дорожчі та менш доступні, вони не є кращими за поживністю, особливо, для незахищених верств населення. Існують дані, що органічні рослини містять більше антиоксидантів, в органічному молоці вищий рівень омега-3 жирних кислот і краще співвідношення жирних кислот в органічному м’ясі. Але в цілому, вміст вітамінів і мінералів у «органіці» та звичайних продуктах подібні.

Сучасні дослідження доводять, що органічні продукти не мають переваги над неорганічними – ані по вмісту поживних речовин, ані харчовій безпеці. Органічна продукція дорожча і навіть небезпечна в плані продовольчої кризи.

На сьогоднішній день немає жодних обґрунтованих досліджень на людях, що «органічна дієта» більш корисна для здоров’я чи здатна захистити від хвороб, водночас, вона і не має недоліків порівняно з традиційними продуктами. Тож, якщо ваші фінансові можливості та доступ до органіки не обмежені – обирайте, що Вам до вподоби, водночас, не панікуйте та не моріть себе голодом у разі неможливості придбати продукт із зеленим листочком.

Якщо ж ваш вибір все ж за органічною продукцією – уважно вивчайте етикетку: гучні слова на ній – не ознака дотримання усіх умов виробництва органічної продукції. Справжня «органіка» має бути сертифікована та мати відповідне маркування, для прикладу, офіційним європейським логотипом органічних продуктів харчування є “Євролисток” (12 зірок на зеленому фоні). У нашій країні існує власний логотип у вигляді зеленого листка, що утворюють два круга, які перетинаються, та надпису «ОРГАНІЧНИЙ ПРОДУКТ».

Наявність лише одного надпису «органічний», «екологічний», «органік», «біо», «еко» чи «натуральний», БЕЗ ЛОГОТИПУ не є гарантією того, що продукт пройшов перевірку на відповідність бути органічним.

Якщо ви обираєте продукт з позначкою «фермерський», знайте, що ферма – це лише форма ведення сільського господарства, якою можуть володіти як великі підприємства, так і якась окрема бабуся. Ні про які стандартизовані показники якості і безпеки мова не йдеться. А деякі виробники навіть можуть замовляти на великих заводах власні етикетки з позначкою «фермерський продукт».

Виробники «фермерських» продуктів чудово маніпулюють почуттями міських жителів: хто ж не мріє хоча б на хвилинку вирватись з кам’яних джунглів, торкнутися природи, відвідати бабусину ферму, де все таке натуральне… Для когось – це спосіб поринути у ностальгію за дитинством, особливо, прихильників «радянської якості».

 

Як висновок, у цілому маркування «органічний продукт» не означає «якісний», або «корисніший», воно лише є показником як він був отриманий. Принципами органічного господарства є екологічно безпечні засоби боротьби зі шкідниками, використання добрив тваринного або рослинного походження. Про кінцевий результат мова взагалі не йде. Тож обирайте продукти доступні саме вам і пам’ятайте: різноманіття раціону, а не органічне походження продуктів – найважливіший показник раціональності харчування. 

Ваш дієтолог, Антоніна Олійник

 © 2025 Антоніна Олійник

Сторінка лікарських амбулаторій №1, №2

Підготовка до досліджень та особливості проведення методик функціональної та ультразвукової діагностики, КТ та МРТ обстежень (Частина п’ята)

Підготовка до досліджень та особливості проведення методик функціональної та ультразвукової діагностики, КТ та МРТ обстежень

Частина пʼята 

Магнітно-резонансна томографія. Загальна інформація

Магнітно-резонансна томографія (МРТ) — це сучасний метод медичної діагностики, який використовує сильне магнітне поле та радіохвилі для створення детальних зображень внутрішніх органів і тканин. МРТ є безпечним, неінвазивним і високоінформативним методом, який дозволяє виявляти патологію на ранніх стадіях.

Як працює МРТ? Метод базується на властивостях атомів водню, що є в організмі. Під дією магнітного поля вони випромінюють радіосигнали, які зчитуються томографом і перетворюються на тривимірні зображення. Це дозволяє отримати детальні зображення м’яких тканин, судин, суглобів, органів і кісткових структур.   

Переваги МРТ:

  1. Безпека: метод не використовує рентгенівське або інше іонізуюче випромінювання.
  2. Деталізація: висока роздільна здатність зображень, особливо – для м’яких тканин і нервової системи.
  3. Раннє виявлення: здатність виявляти захворювання на ранніх стадіях.
  4. Широкий спектр застосування:  дослідження головного мозку, хребта, суглобів, серця, судин, черевної та грудної порожнин.
  5. Контрастні дослідження: можливість застосування контрастної речовини для більш точного визначення пухлин, судинних аномалій та інших патологій.
  6. Неінвазивність: не потребує хірургічного втручання.

Що дозволяє діагностувати МРТ?

  1. Головний мозок: інсульти, пухлини, запальні процеси, дегенеративні захворювання (Альцгеймера, Паркінсона), травми, розсіяний склероз.
  2. Хребет: міжхребцеві грижі, остеохондроз, травми хребта, пухлини.
  3. Суглоби та м’язи: розриви зв’язок, сухожиль, пошкодження хрящів і суглобових капсул.
  4. Серце та судини: атеросклероз, тромбози, аневризми, порушення кровообігу.
  5. Органи черевної та грудної порожнин: захворювання печінки, нирок, підшлункової залози, новоутворення або метастази.

Як проводиться дослідження?

Пацієнт лягає на рухомий стіл, який засувається в тунель апарата. Під час сканування необхідно залишатися нерухомим, щоб отримати чіткі зображення.  Тривалість процедури — від 15 до 60 хвилин, залежно від зони дослідження.  У деяких випадках вводиться контрастна речовина через вену для покращення візуалізації.

Протипоказання до МРТ:

  • металеві імплантати (кардіостимулятори, слухові апарати, кліпси на судинах); 
  • вагітність у першому триместрі (відносне протипоказання); 
  • ниркова недостатність (при використанні контрасту);
  • клаустрофобія або психічні розлади, що ускладнюють нерухомість. 

МРТ — це один із найкращих інструментів сучасної діагностики, який дозволяє лікарям точно визначити стан здоров’я пацієнта та призначити ефективне лікування.

У нашій клініці  МРТ здійснюється на апараті Siemens Magnetom Sola 1.5 T. Siemens Magnetom Sola 1.5 T — це передовий магнітно-резонансний томограф, який поєднує високу якість діагностики з комфортом для пацієнтів.

Переваги апарата:

  1. Інноваційна технологія BioMatrix: адаптація до фізіологічних особливостей кожного пацієнта; автоматичне коригування параметрів для чітких зображень навіть у складних випадках.
  2. Висока точність: деталізовані зображення м’яких тканин, суглобів, мозку та судин; покращена візуалізація пухлин, кровотоків та інфекційних процесів.
  3. Швидкість: технологія Turbo Suite скорочує час процедури до 50%, зберігаючи якість зображень; оптимально для пацієнтів, яким важко довго лежати нерухомо.
  4. Комфорт для пацієнтів: просторий тунель (70 см) підходить навіть для пацієнтів із клаустрофобією; знижений рівень шуму.
  5. Широке застосування: дослідження судин, суглобів, головного мозку, серця, хребта; програми для оцінки онкологічних захворювань і нейродегенеративних змін.

Додаткові особливості:  економне енергоспоживання; точна діагностика навіть у складних випадках завдяки передовим алгоритмам.

Сторінка відділення променевої та функціональної діагностики з ультразвуковими дослідженнями

Апендицит

Апендицит

 Апендицит – це неспецифічна патологія червоподібного відростка запального характеру. Вона викликається несприятливими внутрішніми чинниками. Серед гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини гострий апендицит посідає перше місце. І саме він є найчастішою причиною розвитку перитоніту. 

Які види апендициту можна зустріти

Класифікують гостре та хронічне запалення апендикса.

Гострий апендицит – це гострий запально-некротичний процес придатка сліпої кишки, який створює загрозу здоров’ю та життю пацієнта.

Гострий апендицит може бути:

  • простим (поверхневим, катаральним);
  • деструктивним (із гострим гнійним і некротичним процесами, проривом стінки відростка, абсцесом або інфільтратом).

Хронічний апендицит – уповільнена форма запалення червоподібного відростка сліпої кишки. Найчастіше причиною патології є раніше перенесений напад гострого апендициту. При хронічній формі через заміщення нормальної тканини сполучною відбувається атрофія відростка. Це призводить до розвитку запальних і деструктивних процесів. Патологія поділяється на просту, рецидивуючу або резидуальну.

 Причини апендициту

Головна причина розвитку гострого апендициту — порушення просування вмісту з просвіту апендикса й активізація патогенів.

На розвиток запалення придатка сліпої кишки може вплинути:

  • наявність в організмі інфекційного агента, включно з кишковою паличкою, стрептококами, стафілококами, ентерококами, анаеробними мікроорганізмами;
  • нейрогенні патології з посиленням перистальтики й утворенням слизу, перерозтягненням відростка і порушеннями мікроциркуляції;
  • гіпертрофія (розростання) лімфоїдної тканини;
  • патології всмоктування поживних речовин;
  • паразитарні інвазії (гельмінти);
  • сторонні тіла в кишківнику;
  • порушення в харчуванні (у т.ч. такі, що спричиняють закрепи, утворення копролітів (калових каменів));
  • стани імунодефіциту;
  • підвищена алергізація організму тощо.

 Симптоми апендициту

Ознаки апендициту мають найрізноманітніші прояви.

Біль є обов’язковим симптомом гострого апендициту. Він може з’являтися на тлі абсолютно нормального стану. Болі під час апендициту характеризуються схильністю до поступового наростання і посилення під час кашлю, ходьби і будь-якої зміни положення тіла.

Найчастіше біль локалізується в правій здухвинній ділянці. Рідше – в епігастральній або навколопупковій ділянці з переміщенням (через кілька годин) у праву здухвинну ділянку. Також біль може супроводжуватися сильним м’язовим напруженням і підвищеною шкірною чутливістю.

Крім цих ознак апендициту, можуть проявлятися такі симптоми:

  • нудота і блювота, яка частішає з розвитком запалення;
  • болісне здуття живота (особливо в правій здухвинній ділянці);
  • втрата апетиту;
  • запор / діарея;
  • виражена тахікардія;
  • напруження м’язів живота;
  • синдром Щоткіна-Блюмберга (різке посилення болю в животі при швидкому знятті пальпуючої руки з живота після натискання);
  • підвищення температури тіла (часто в комбінації з ознобом, пітливістю, слабкістю і симптомами інтоксикації);
  • сухість у роті.

 Наслідки апендициту

Наслідки апендициту найчастіше пов’язані з руйнуванням апендикса і потраплянням гною в навколишні тканини й органи.

Як правило, ускладнення гострого апендициту розвиваються на 3-5 день.

Вони характеризуються:

  • проривом червоподібного відростка;
  • місцевим запаленням очеревини;
  • скупченням інфільтрату (клітинні елементи з домішкою крові та лімфи) в апендиксі;
  • запаленням стінок вен брижі апендикса з утворенням тромбів;
  • “гострим животом”.

При цьому лікар може поставити діагноз:

  • періапендицит (запалення очеревини, що покриває червоподібний відросток);
  • мезентеріоліт (запалення брижі червоподібного відростка);
  • перитоніт (розрив апендикса з розповсюдженням інфекції в черевну порожнину і важким запаленням внутрішньостінної очеревини).

У пізньому періоді (через 6 днів з моменту появи ознак захворювання) гострий апендицит може мати ускладнення:

  • тотальне запалення очеревини та заочеревинного простору;
  • абсцеси в стінках апендикса;
  • абсцес черевної порожнини;
  • пілефлебіт (запалення й утворення тромбів у ворітній вені);
  • потрапляння в кров гноєтворних бактерій і токсинів із подальшим сепсисом;
  • абсцеси печінки тощо.

 Як діагностують апендицит

Для діагностики апендициту хірург насамперед спирається на клінічну картину та результати лабораторної діагностики.

Найпоказовішими дослідженнями є загальний аналіз крові (у т.ч. з лейкоцитарною формулою) і загальний аналіз сечі.

Під час їхньої розшифровки лікар звертає увагу на такі маркери патології:

  • збільшена відносно нормальних показників ШОЕ;
  • паличкоядерний зсув (зсув лейкоцитарної формули вліво) – збільшення в крові кількості незрілих нейтрофілів;
  • збільшення вмісту лейкоцитів (лейкоцитоз 12-15*109/л).

Загальний аналіз сечі дозволяє виключити патологію сечовидільної системи.

Під час диференціальної діагностики апендициту хірург може рекомендувати пройти УЗД, лапароскопію, КТ або рентген органів черевної порожнини. Це буває необхідно для виключення перфоративної виразки шлунку і 12-палої кишки, холециститу, аднекситу, панкреатиту в гострій формі, сечокам’яної хвороби, мезаденіту. Також під час діагностики апендициту виключають імовірність наявності дивертикулів Меккеля, інфаркту міокарда, правобічної пневмонії, дизентерії, гастроентериту.

 Перша допомога при апендициті

При першій же підозрі на напад гострого апендициту:

  • необхідно покласти хворого в ліжко;
  • помістити йому на живіт лід (обов’язково через тканину);
  • негайно викликати швидку допомогу.

Категорично протипоказано при невідкладній допомозі при апендициті:

  • затягувати зі зверненням по медичну допомогу;
  • прогрівати живіт (прикладати грілку і будь-які теплі предмети) — це тільки посилить запальний процес і може призвести до розриву;
  • намагатися нагодувати і напоїти хворого (допустимо дати тільки кілька ковтків води, якщо сильно мучить спрага);
  • знеболювати і застосовувати проносні.

До встановлення точного діагнозу пацієнту не можна приймати знеболювальні, седативні або антибактеріальні препарати.

 Методи лікування апендициту

Єдиний спосіб лікування апендициту — видалення апендикса.

Екстрену апендектомію (видалення апендикса) не проводять при скупченні рідини в червоподібному відростку сліпої кишки, що не має ознак гнійного запалення і прориву (розриву). У цьому випадку пацієнту рекомендується медикаментозна терапія. А через 2-3 місяці — планова операція. При нагноєнні рідини хірург проводить розтин і дренування апендикса. Під час оперативного лікування апендициту може застосовуватися дві хірургічні методики:

  • традиційна (відкрита) апендектомія – видалення запаленого червоподібного відростка сліпої кишки через невеликий надріз у нижній правій частині живота;
  • лапароскопічна апендектомія – ендоскопічний метод лікування, здійснюваний через невеликі (1-2,5 см) проколи у черевній стінці.

Як правило, вибір виду доступу здійснюється лікарем. Рішення залежить від загального стану пацієнта і стадії запалення апендикса. 

 Профілактика апендициту

Специфічної профілактики апендициту не існує.

Серед правил неспецифічної профілактики гострого апендициту:

  • підтримання фізичної активності без надмірних навантажень;
  • своєчасне лікування захворювань ШКТ (у т.ч. паразитарних);
  • прийом антибактеріальних засобів тільки за рекомендацією лікаря;
  • введення до щоденного раціону достатньої кількості клітковини (рекомендується вживати понад 400 г свіжих овочів і фруктів, бобових, водоростей, грибів та ін. продуктів із грубими волокнами);
  • запобігання закрепам.
Сторінка хірургічного відділення
Пролежні

Пролежні

Пролежні Пролежні - це патологічний стан, що супроводжується формуванням виразок (відкритих…
Докладніше ...
Апендицит

Апендицит

Апендицит  Апендицит - це неспецифічна патологія червоподібного відростка запального характеру. Вона…
Докладніше ...
Обмороження

Обмороження

Обмороження Зазвичай, обмороження описується за його клінічними проявами.Спочатку передбачити ступінь обмороженого…
Докладніше ...
Прокрутка до верху