НВМХ

Причинами вальгусної деформації першого пальця стопи є:

• спадковість;
• носіння незручного взуття, яке травмує стопу;
• надмірні фізичні навантаження на ноги та стопу зокрема;
• надмірна вага тіла;
• вагітність та зміна гормонального фону;
• наявність запальних процесів у суглобах;
• отримані травми або наслідки невдалих операцій.

На першому етапі розвитку захворювання більшість пацієнтів сприймають випирання кістки як косметичний дефект і не звертаються до лікаря. Пізніше з’являються болючі відчуття, стає складніше рухати стопою. Можуть розвинутися артроз тазостегнового або колінного суглобів, остеохондроз та інші патології, що стосуються опорно-рухового апарату. На перших етапах вальгусної деформації можна обмежитися консервативними методами лікування, проте у разі інтенсивного розвитку деформації лікування відбувається за допомогою хірургічного втручання.

Діагностика вальгусної деформації першого пальця стопи

Фахівці нашої лікарні проводять повну діагностику вальгусної деформації пальця, керуючись міжнародними стандартами. Після цього складається індивідуальний план лікування для кожного пацієнта.

Лікування вальгусної деформації пальців неможливе без усунення причини її виникнення. Хірургічне втручання позбавляє пацієнта від деформації, повертаючи його до звичного способу життя. А вплив на етіологію захворювання допомагає не допустити повторної появи деформації.

Вальгусна деформація буває трьох видів складності: легка, середня та важка. Лікування призначається залежно від рівня деформації.

Коли варто звернутися до лікаря?

Основним симптомом вальгусної деформації вважається біль у стопі після тривалої ходьби, статичних чи динамічних навантажень. Пацієнт може також відчувати дискомфортні відчуття в литкових м’язах. Якщо захворювання знаходиться у важкій стадії, біль стає постійним.

Записатися на прийом до травматолога варто, якщо ви:

• помітили, що «кісточки» збільшуються у розмірі;
• відчуваєте болючі відчуття в стопі і помітили почервоніння;
• візуально виявили деформацію пальців ноги;
• відчуваєте сильний біль у суглобах стопи;
• відчуваєте сильну втому навіть від незначних фізичних навантажень;
• маєте проблеми з вибором зручного взуття.

Як проводиться діагностика вальгусної деформації стопи

Лікарі-травматологи хірургічного відділення під час первинного огляду пацієнта визначають типові деформації, ставлять йому клінічний діагноз та спрямовують на додаткові дослідження: плантографію, рентген, подометрію. Залежно від одержаних результатів призначається консервативне чи оперативне лікування.

Консервативне лікування вальгусної деформації пальця стопи передбачає:

• носіння зручного взуття, що не деформує стопу;
• носіння ортопедичних устілок;
• застосування коригувальних бандажів для великого пальця стопи;
• виконання курсу фізіотерапії;
• масаж.

У разі, якщо консервативні заходи не дають результату, і біль у пацієнта не проходить, призначається оперативне втручання. Його завдання – усунути деформації та повернути пацієнтові звичний спосіб життя.

Оперативне лікування вальгусної деформації

Оперативне лікування вальгусної деформації великого пальця стопи призначають, коли терапевтичне лікування виявилося неефективним. Лікарі не лише видаляють «кісточки» на нозі, але і виконують коригувальну остеотомію плюсневої кістки. Корекція деформації здійснюється за допомогою резекції кісткової тканини, що виступає, а також – виправлення кута між плюсневими кістками шляхом позиціонування першої плюсневої кістки. Результат операції полягає у відновленні функції суглоба.

Для лікування кісточки стопи в нашій клініці використовуються мініінвазивні методи.

Хірургічне втручання виконується на сухожиллях, переважно на м’яких тканинах Завдяки цьому зменшується час відновлення пацієнта після операції. Під час операції лікар робить всього 2 надрізи: один – між пальцями та другий –  на внутрішній поверхні стопи. Операція проводиться під місцевою анестезією, тип якої призначається анестезіологом з урахуванням стану здоров’я пацієнта та наявності у нього тих чи інших захворювань.

Протипоказання до операції:

• наявність інфекційних захворювань у гострій фазі;
• наявність запальних процесів у м’яких тканинах стопи або на шкірі ніг;
• порушення системи згортання крові у людини;
• патологія судин ніг;
• декомпенсація серцево-судинної, нервової, дихальної систем організму та виражене порушення їх функцій.

Лікар-терапевт оцінює загальні аналізи та показники життєдіяльності, які визначають готовність пацієнта до оперативного лікування і дає допуск до

операції. Також перед операцією пацієнта оглядає анестезіолог. Після хірургічного втручання пацієнтові накладається еластична туга пов’язка з метою обмеження руху. Пропонується програма реабілітації, яка передбачає виконання певної кількості рухів та суворе дозування навантажень на ногу. У перші дні після операції краще використовувати додаткову опору для пересування, наприклад, тростину. Через 4–6 тижнів відбувається повне відновлення опорної функції ноги. Надалі рекомендують носіння супінаторів та спеціального взуття.

Профілактика захворювання:

Завдяки профілактичним заходам, описаним нижче, можна не лише зупинити процес розвитку деформації, а й повністю його уникнути.

1. Правильне харчування. Необхідно виключити з раціону харчування вуглеводи, цукор, солоні та гострі страви і додати більше фруктів та овочів. Зайва вага може спричинити збільшення навантажень на стопи, що призводить до розвитку вальгусних деформацій.
2. Гімнастика для стоп. Рекомендуємо щоденно виконувати комплекс гімнастичних вправ для стоп. Для цього достатньо 5–10 хвилин, головне – регулярність виконання вправ. Наприклад:

• розкидайте по підлозі дрібні предмети та збирайте їх пальцями ніг; це можуть бути канцелярські предмети: ручки, гумки, олівці тощо;
• протягом кількох хвилин ходіть то на передніх пальцях, то на п’ятах;
• ворушіть пальцями стоп, розсовуйте їх, щоб вони не стикалися (протягом 1–2 хвилин);
• малюйте пальцями в повітрі різні фігури; цю вправу добре виконувати на піску (якщо є така можливість);
• налийте у пляшку воду і перекочуйте її ступнею.

3. Масаж стоп. Цю процедуру можна довірити професіоналам, а можна виконувати самостійно вдома. Важливо пам’ятати, що руки під час масажу мають бути сухими та теплими. Проводити масаж рекомендовано 2 рази на день – вранці та ввечері. Розтирайте ступні і пальці рухами, що погладжують і постукують. Основний акцент – на внутрішню поверхню підошви. Пальці необхідно масажувати від їх кінчиків до стопи. У самому кінці зробіть згинання та розгинання пальців ніг.
4. Ванни для стоп. Рекомендуємо робити ванну для стоп ввечері після важкого дня. У воду можна додати сіль, соду чи трави. Ванни для стоп відмінно розслабляють і заспокоюють. Після цього ноги треба промити прохолодною водою і розтерти м’яким рушником.
5. Комфортне і якісне взуття. Не рекомендовано носити взуття вузької форми та на високих підборах. Взуття має бути зручним: м’яка підошва, каблук не більше 4–5 см.
6. Ортопедичні устілки. Ортопедичні устілки можна носити всім людям у будь-якому віці. Вони допомагають розподілити навантаження на стопу, зокрема – на пальці. Устілки можна придбати у спеціалізованому магазині або виготовити у спеціалістів на замовлення (з урахуванням форми вашої стопи).
7. Використання ортез. Ортези – це спеціальні міжпальцеві вставки-розділювачі, які розташовуються між великим та другим пальцями. Також існують вкладиші подушечки різних видів, що захищають стопи від натоптишів.
8. Відпочинок для ніг. Якщо робота вимагає постійного знаходження у положенні «стоячи», необхідно через певні проміжки часу влаштовувати ногам розминку (опускати і піднімати пальці ніг тощо).

Звернувшись за допомогою до нашої лікарні, ви отримаєте:

• допомогу лікарів, які регулярно вдосконалюють свої знання;
• передове, а головне – доступне діагностичне обладнання;
• оперативний прийом спеціалістів;
• уважний догляд після операцій.

Загальні відомості

Коксартроз (остеоартроз або деформуючий артроз) – це дегенеративно-дистрофічне захворювання. Зазвичай розвивається у віці 40 років і старше. Може бути наслідком різних травм та захворювань суглоба. Іноді виникає без видимих ​​причин. Для коксартрозу характерний поступовий прогресуючий перебіг. На ранніх стадіях використовуються консервативні методи лікування. На пізніх етапах відновити функцію суглоба можна лише оперативним шляхом.

В ортопедії та травматології коксартроз є одним із найпоширеніших артрозів. Висока частота його розвитку обумовлена ​​значним навантаженням на кульшовий суглоб і широкою поширеністю вродженої патології – дисплазії суглоба. Жінки хворіють на коксартроз трохи частіше за чоловіків.

Причини коксартрозу

Виділяють первинний (виниклий з невідомих причин) і вторинний (розвинутий внаслідок інших захворювань) артроз кульшового суглоба.

Вторинний коксартроз може стати наслідком таких захворювань:

• дисплазія кульшового суглоба;
• вроджений вивих стегна;
• хвороба Пертеса;
• асептичний некроз головки стегна;
• інфекційне ураження та запальні процеси (наприклад, артрит тазостегнового суглоба);
• перенесені травми (травматичні вивихи, переломи шийки стегна, переломи тазу.

Коксартроз може бути як одностороннім, так і двостороннім. При первинному коксартрозі часто спостерігається супутнє ураження хребта (остеохондроз) та колінного суглоба (гонартроз).

Фактори ризику

До факторів, що збільшують ймовірність розвитку коксартрозу, належать:

• постійне підвищене навантаження на суглоб; найчастіше спостерігається у спортсменів і людей із надмірною масою тіла;
• порушення кровообігу, гормональні зміни, порушення метаболізму;
• патологія хребта (кіфоз, сколіоз) або стоп (плоскостопість);
• літній вік;
• малорухливий спосіб життя.

Коксартроз у спадок не передається. Однак, певні особливості (порушення обміну речовин, особливості будови скелета та слабкість хрящової тканини) можуть успадковуватись дитиною від батьків. Тому за наявності родичів, які страждають на коксартроз, ймовірність виникнення хвороби дещо збільшується.

Патанатомія

Тазостегновий суглоб утворений двома кістками: клубовою та стегновою. Головка стегна зчленовується з вертлужною западиною клубової кістки, утворюючи своєрідний «шарнір». При рухах вертлужна западина залишається нерухомою, а головка стегнової кістки рухається в різних напрямах, забезпечуючи згинання, розгинання, відведення, приведення та обертальні рухи стегна.

Під час рухів суглобові поверхні кісток безперешкодно ковзають відносно одна одної, завдяки гладкому, пружному та міцному гіаліновому хрящу, що покриває порожнину вертлужної западини та головку стегна. Крім того, гіаліновий хрящ виконує функцію, що амортизує і бере участь у перерозподілі навантаження при рухах та ходьбі. У порожнині суглоба знаходиться невелика кількість суглобової рідини, яка відіграє роль мастила та забезпечує живлення гіалінового хряща. Суглоб оточений щільною та міцною капсулою. Над капсулою знаходяться великі стегнові та сідничні м’язи, які забезпечують рухи в суглобі та які, як і гіаліновий хрящ, є амортизаторами, що оберігають суглоб від травм при невдалих рухах. При коксартрозі суглобова рідина стає більш густою та в’язкою. Поверхня гіалінового хряща висихає, втрачає гладкість, покривається тріщинами. Через шорсткість хрящі при рухах постійно травмуються, що спричиняє їх стоншення і посилює патологічні зміни в суглобі. У міру прогресування коксартрозу кістки починають деформуватися, «пристосовуючись» до тиску, що збільшився. Обмін речовин у ділянці суглоба погіршується. На пізніх стадіях коксартрозу спостерігається виражена атрофія м’язів хворої кінцівки.

Симптоми коксартрозу

До основних симптомів захворювання належать болі в ділянці суглоба, (пахової області, стегна і колінного суглоба). Також при коксартрозі можлива скутість рухів і тугорухливість суглоба, порушення ходи, атрофія м’язів стегна, кульгавість, і скорочення кінцівки на стороні ураження. Характерною ознакою коксартрозу є обмеження відведення (наприклад, хворий має труднощі при спробі сісти «верхом» на стілець). Наявність тих чи інших ознак та їх вираженість залежить від стадії коксартрозу. Першим і найпостійнішим симптомом є біль.

При коксартрозі 1 ступеня пацієнти мають скарги на періодичний біль, який виникає після фізичного навантаження (бігу або тривалої ходьби). Біль локалізується у ділянці суглоба, рідше – у ділянці стегна чи коліна. Після відпочинку зазвичай зникає. Хода при коксартрозі 1 ступеня не порушена, рухи збережені в повному обсязі, атрофії м’язів немає. На рентгенограмі пацієнта, що страждає на коксартроз 1 ступеня, можна спостерігати нерізко виражені зміни: помірне нерівномірне звуження суглобової щілини, а також – кісткові розростання навколо зовнішнього або внутрішнього краю вертлужної западини за відсутності змін з боку головки та шийки стегнової кістки.

При коксартрозі 2 ступеня біль стає більш інтенсивним, нерідко з’являється навіть у стані спокою, іррадіює у стегно та область паху. Після значного фізичного навантаження хворий на коксартроз починає накульгувати. Обсяг рухів у суглобі зменшується: обмежується відведення та внутрішня ротація стегна. На рентгенівських знімках при коксартрозі 2 ступеня відображається значне нерівномірне звуження суглобової щілини (більше ніж наполовину нормальної висоти). Головка стегнової кістки дещо зміщується догори, деформується та збільшується у розмірі, а її контури стають нерівними. Кісткові розростання при коксартрозі 2 ступеня з’являються не лише на внутрішній, а й на зовнішній стороні вертлужної западини і виходять за межі хрящової губи.

При коксартрозі 3 ступеня біль стає постійним, турбує пацієнтів не лише вдень, а й уночі. Ходьба ускладнюється, при пересуванні хворий на коксартроз змушений користуватися тростиною. Обсяг рухів у суглобі різко обмежений, м’язи сідниць, стегна та гомілки атрофовані. Слабкість м’язів стегна стає причиною відхилення таза у фронтальній площині і укорочення кінцівки на хворому боці. Для того, щоб компенсувати укорочення, пацієнт, який  страждає на коксартроз, при ходьбі нахиляє тулуб у хворий бік. Через це центр тяжіння зміщується, навантаження на хворий суглоб різко збільшується. На рентгенограмах при коксартрозі 3 ступеня виявляється різке звуження суглобової щілини, виражене розширення голівки стегна та численні розростання кісток.

Діагностика

Діагноз коксартрозу робиться на підставі клінічних ознак та даних додаткових досліджень, основною з яких є рентгенографія. У багатьох випадках рентгенівські знімки дають можливість встановити не лише ступінь коксартрозу, а й причину його виникнення.

Так, наприклад, збільшення шийно-діафізарного кута, скошеність і сплощення вертлужної западини свідчать про дисплазію, а зміна форми проксимальної частини стегнової кістки свідчить про те, що коксартроз є наслідком хвороби Пертеса або юнацького епіфізіолізу. На рентгенограмах хворих на коксартроз також можуть виявлятися зміни, що свідчать про перенесені травми. Для інструментальної діагностики коксартрозу можуть використовуватися також КТ та МРТ. Ком’пютерна томографія дозволяє детально вивчити патологічні зміни з боку кісткових структур, а магнітно-резонансна томографія надає можливості оцінити порушення з боку м’яких тканин.

Лікування коксартрозу

Лікуванням патології займаються ортопеди-травматологи. Вибір методів лікування залежить від симптомів та стадії захворювання. На 1 та 2 стадіях коксартрозу проводиться консервативна терапія.

Для відновлення пошкодженого хряща при коксартрозі застосовуються засоби групи хондропротекторів.

При сильному больовому синдромі пацієнтам, котрі страждають на коксартроз, можуть призначатися внутрішньосуглобові ін’єкції. Також при коксартрозі призначають фізіотерапевтичні процедури (ультразвукову терапію, лазеролікування, УВЧ, магнітотерапію, масаж, лікувальну гімнастику)

Дієта при коксартрозі самостійного лікувального ефекту немає і застосовується лише як засіб зниження ваги. Зменшення маси тіла дозволяє знизити навантаження на тазостегнові суглоби і, як наслідок, полегшити перебіг коксартрозу. Для того, щоб зменшити навантаження на суглоб, лікар, залежно від ступеня коксартрозу, може порекомендувати пацієнтові ходити з тростиною або з милицями.

На пізніх стадіях (при коксартрозі 3-го ступеня) єдиним ефективним способом лікування є операція – заміна зруйнованого суглоба ендопротезом. Залежно від характеру ураження може застосовуватися або однополюсний (замінюється лише головка стегна), або двополюсний (замінюється як головка стегна, так і вертлужна западина) протез.

Операція ендопротезування при коксартрозі проводиться в плановому порядку, після повного обстеження. У післяопераційному періоді проводиться антибіотикотерапія. Шви знімають на 10–12 день, після чого пацієнта виписують на амбулаторне лікування. Після ендопротезування обов’язково проводяться реабілітаційні заходи.

  Хірургічне втручання із заміни суглоба при коксартрозі забезпечує повне відновлення функції кінцівки. Хворі можуть працювати, активно рухатись і навіть займатися спортом.