Кіста верхньощелепного синуса (оригінальна методика прогнозування можливості ендоскопічної візуалізації простору верхньощелепного синуса)

В.О.Шкорботун, Я.В.Шкорботун

При сучасному підході до хірургічного ендоскопічного лікування захворювань верхньощелепного синуса перевагу надають ендоназальному (через ніс) доступу. При видаленні кіст та грибкових тіл синуса ефективність частота рецидивів захворювання при ендоназальному втручанні така ж , як і при традиційному (через присінок рота – під губою), а травма тканин  є значно меншою. Важливою умовою гарантії якості виконання подібних втручань є постійний і адекватний візуальний контроль за ходом операції. Існують , так звані «сліпі» ділянки синусів, які оглянути ендоскопом при ендоназальному доступі складно. Тому при локалізації патології в них частіше вдаються до традиційної операції. Нами розроблена методика цифрового аналізу томограм з метою визначення оптимального доступу при гайморотомії (розкритті верхньощелепного синуса).

Пацієнт А., віком  42 роки, скаржився на періодичне погіршення носового дихання, більше справа, відчуття “важкості” у правому верхньощелепному синусі, частий головний біль. За даними томографічного дослідження в просвіті верхньощелепного синуса – кіста, діаметром до 25 мм яка розміщена в його передньо – нижньому відділі. Зважаючи на прогнозовану складність передбачити можливість повного видалення кісти через ендоназальний доступ, розглядалась можливість традиційного втручання. Для визначення можливості візуалізації кісти при ендоназальному видаленні, застосовано розроблений нами метод цифрового графічного аналізу даних 3Dреконструкції конусно-променевої комп’ютерної томографії черепа. Після виконання розроблених нами побудов встановлено, що при застосуванні ендоскопа 70° при огляді через розширене природнє співустя верхньощелепного синуса огляд кісти та місця її прикріплення до стінки неможливий. Але при розширенні природного співустя верхньощелепного синуса до переду (до рівня заднього краю носо-сльозного каналу) стало можливим видалення кісти під ендоскопічним контролем.

image001

Рис 1. 1 – кіста верхньощелепного синуса, 2- гачковидний відросток – передній край природного співустя верхньощелепного синуса – місце ендоназального доступу до порожнини синуса.

image003

Рис 2. 3-Передній край кісти верхньощелепного синуса (найбільш складна для візуалізації).

Зроблено висновок про доцільність в даному випадку ендоназального доступу. Під час виконання втручання було підтверджено вірність наших розрахунків. Зокрема, передня межа ділянки прикріплення кісти до стінки верхньощелепного синуса була доступною для огляду ендоскопом 70° після резекції гачкоподібного відростка та розширення природного співустя синуса  до-переду. Для покращання візуального контролю за передньою стінкою верхньощелепного синуса застосовано фіброриноларингоскоп із кутом обзору 160°. Втручання виконано без ускладнень, при післяопераційному ендоскопічному огляді підтверджено повне видалення кісти.

Розроблений нами спосіб прогнозування можливості візуалізації утворень верхньощелепного синуса на основі 3D реконструкції даних комп’ютерної томографії, який відрізняється наявністю об’єктивних критеріїв оцінки можливості оптичного контролю за ходом ендоскопічного втручання на верхньощелепному синусі, застосовано в клініці ДНУ «НПЦКМ» ДУС у 47 пацієнтів з кістою гайморової пазухи. У 28 видалення було здійснено ендоскопічно ендоназально, у 19 – через передню стінку пазухи. Випадків, коли виникає необхідність зміни доступу у зв’язку із неможливістю візуалізації кісти не було. Таким чином, розроблений нами спосіб прогнозування використання доступу до гайморової пазухи при плануванні ендоназальних оперативних втручань на верхньощелепному синусі є ефективним і його можна рекомендувати до широкого практичного застосування.