НВМХ

Перелом шийки стегна

Перелом шийки стегна

Перелом шийки стегна – це порушення анатомічної цілісності кістки стегна в ділянці шийки. Найчастіше зустрічається у людей похилого віку, коли у зв’язку з віком кістка стає крихкою і пористою: достатньо падіння з висоти власного зросту, щоб стався перелом. Травма потребує оперативного втручання (бажано у перші 48 годин після перелому) та характеризується тривалим періодом відновлення. 

Причини

До перелому шийки стегна можуть призвести:

  • неакуратність під час ходьби;
  • нестійкість та падіння;
  • ДТП, падіння із висоти, виробнича травма.

До факторів, які можуть призвести до перелому шийки стегна, також належать надмірна вага, остеопороз, літній вік, менопауза у жінок, пухлини, остеомієліт, шкідливі звички.

Симптоми перелому шийки стегна

Ознаками перелому є:

  • тривалий біль у пахвинній ділянці, що посилюється з часом;
  • неможливість наступити на п’яту і відірвати її від ліжка в лежачому положенні («симптом прилиплої п’яти»);
  • скорочення пошкодженої ноги;
  • поворот стопи назовні
  • хрускіт при спробі повернути ногу в положенні лежачи;
  • біль при пальпації;
  • надмірна пульсація стегнової артерії;
  • неможливість ходити та стояти;
  • больові відчуття при постукуванні по п’яті.

Діагностика

Діагностикою та лікуванням перелому шийки стегна займається травматолог-ортопед. Несвоєчасне звернення до лікаря погіршує стан та подовжує реабілітаційний період.

У разі підозри на перелом проводяться:

  • Рентгенографія – дозволяє підтвердити або спростувати перелом, визначити місце пошкодження (під підставою шийки, в центрі або близько до центру, недалеко від головки стегна).
  • При неінформативності рентгенівського знімка, коли на знімку немає ознак, роблять КТ.

Лікування

Алгоритм ведення пацієнтів при переломі шийки стегна визначається ступенем ушкодження. Можливе консервативне та оперативне лікування.

Консервативний підхід передбачає:

  • іммобілізацію та знерухомлення кінцівки;
  • скелетне витягування (за потреби).

Цей спосіб можливий лише у молодих пацієнтів. Зрощення триває довго (до восьми місяців), а внаслідок тривалого постільного режиму можуть виникати пролежні, варикозне розширення вен та інші ускладнення.

Хірургічне лікування включає:

  • остеосинтез – скріплення уламків кістки гвинтами: вони забезпечують щільне прилягання уламків один до одного, запобігають зміщенню фрагментів. Проводиться відкритим способом або закритим без розкриття суглобової капсули. Після остеосинтезу кістка зростається загалом через 4–6 місяців;
  • ендопротезування кульшового суглоба – високоефективний і безпечний метод, що передбачає заміну пошкоджених елементів штучними імплантаціями. Застосовується 2 види: тотальне протезування – із заміною всього суглоба, і часткове – із заміною шийка стегна, коли тазова частина залишається недоторканою.

Для покращення метаболізму кісткової тканини та підвищення щільності кісток лікар призначає прийом препаратів.

Реабілітація після перелому шийки стегна

Процес та тривалість реабілітації залежить від виду оперативного лікування.

Після остеосинтезу людині не можна переносити всю масу тіла на оперовану ногу протягом 3-5 місяців – стільки часу потрібно на зрощення кісток. Обмеження рухливості передбачає постільний режим, також рекомендується рухатися з допомогою милиць. Навантаження варто поступово збільшувати. Вже в перші дні можна сідати в ліжку, робити дихальну гімнастику, виконувати нескладні вправи для м’язів.

Після ендопротезування навантаження дозволяється наступного дня після втручання. Прискорити відновлення допоможуть терапевтичний масаж, фізіотерапевтичні процедури.

Прогноз та профілактика

Вчасно надана високоспеціалізована медична допомога може попередити важкі ускладнення травми.

Профілактика перелому шийки стегна полягає у контролюванні щільності кісткової тканини жінками після 50 років та чоловіками після 70. Для цього раз на 2 роки проводиться денситометрія. Для зміцнення м’язового каркасу, зв’язку та розвитку координації рухів рекомендується виконання фізичних вправ. Загалом корисними є активний спосіб життя, піші прогулянки, плавання та інші заняття.

Як профілактика також рекомендується прийом вітаміну D, але тільки після аналізів та консультації лікаря.

Харчування має бути різноманітним – це забезпечить організм необхідними мікронутрієнтами. У раціон варто додати м’ясо, рибу та морепродукти, крупи, овочі, фрукти та сухофрукти, молочні продукти, олії. Важливо пам’ятати, що надмірна вага підвищує ризик переломів, створюючи надлишкове навантаження на опорно-руховий апарат.

Регулярні профілактичні огляди допомагають запобігти переломам, захворюванням, підібрати лікування. 

Новини:

Українська гінекологічна конференція «Ендоскопічна гінекологія. Сучасний досвід. Перспективи розвитку», м. Буковель, 7-8 листопада 2024 р.

Українська гінекологічна конференція «Ендоскопічна гінекологія. Сучасний досвід. Перспективи розвитку», м. Буковель, 7-8 листопада 2024 р.

7-8 листопада 2024 року в мальовничому Буковелі відбулася наймасштабніша конференція для оперуючих лікарів-гінекологів з усієї України, в якій взяли участь і співробітники нашого Наукового відділу малоінвазивної хірургії (д.м.н. Лисенко Б.М., д.м.н. Литвак О.О. та Петрук А.О.) 

Ця подія не лише зібрала найкращих спеціалістів у галузі, а й надихнула нас впроваджувати новітні принципи та підходи у щоденну роботу нашої установи. Ми пишаємося тим, що є частиною медичної спільноти, яка прагне вдосконалювати якість медичної допомоги та задавати нові стандарти!

Дякуємо, що слідкуєте за нашим розвитком і досягненнями! 

Новини:

Коронарографія

Коронарографія

Як коронарографія може врятувати вас від інфаркту?

Дорогі пацієнти! Якщо ваш лікар рекомендує вам виконати коронарографію, не варто ігнорувати цю пораду. Коронарографія — це важливе обстеження, яке дозволяє детально побачити стан коронарних артерій, тобто судин, які постачають кров до вашого серця. Вона може допомогти вчасно виявити проблеми з кровотоком, особливо при атеросклерозі.

Що таке стенозуючий склероз коронарних артерій?

Це хвороба, при якій відбувається звуження артерій через накопичення холестерину та інших речовин на стінках судин серця. Такі «заторені» судини не можуть постачати серцю достатньо крові та кисню, що призводить до болю в грудях і значно збільшує ризик інфаркту міокарда.

Як виконується коронарографія?

Коронарографія виконується за допомогою катетера, який вводиться в кровоносну судину, найчастіше через стегно чи руку, і направляється до коронарних артерій. Після введення контрастної речовини лікар бачить точну «картину» судин на екрані, що дозволяє визначити місця звуження та ступінь склерозу.

Чому важливо зробити коронарографію вчасно?

Більшість людей з атеросклерозом не відчувають симптомів на ранніх стадіях. Однак із часом проблеми наростають, і тоді зростає ризик інфаркту. Якщо коронарографія виявить небезпечне звуження судин, лікар може порекомендувати необхідне лікування: від медикаментозного до встановлення стентів чи навіть шунтування. Це дозволяє уникнути серйозних ускладнень і зберегти ваше здоров’я та життя.

Пам’ятайте: коронарографія може врятувати ваше серце та уникнути інфаркту міокарда. Якщо лікар радить вам виконати це обстеження — варто дослухатися до поради.

Здорове серце — це здорове життя!

Новини:

Профілактика варикозного розширення вен на ногах (основні поради)

Профілактика варикозного розширення вен на ногах (основні поради)

Варикозне розширення вен — поширена проблема, яка може спричиняти біль, набряки та інші неприємні симптоми. Однак, завдяки правильним заходам профілактики можна зменшити ризик розвитку цього захворювання. Ось кілька порад, як підтримувати здоров’я вен на ногах.

  1. Регулярна фізична активність

Один з найкращих профілактичних заходів — регулярна фізична активність. Ходьба, біг, плавання та велоспорт допомагають покращити кровообіг, зменшити застої крові у венах і підвищити тонус венозних стінок.

  1. Збалансоване харчування

Раціон, багатий на клітковину, антиоксиданти та омега-3 жирні кислоти допоможе зберегти здоров’я вен. Їжте більше овочів, фруктів, цільнозернових продуктів, риби та горіхів. Уникайте надмірної кількості солі та цукру, що можуть сприяти затримці рідини в організмі.

  1. Уникайте тривалого стояння або сидіння

Тривале стояння або сидіння може призвести до застою крові у венах. Якщо ваша робота передбачає такі умови, старайтеся робити перерви, щоб змінювати положення тіла та активізувати кровообіг. Використовуйте можливість ходити або виконувати прості вправи для ніг.

  1. Носіть компресійні панчохи

Компресійні панчохи допомагають покращити циркуляцію крові в ногах і зменшити навантаження на вени. Вони особливо корисні для людей, які проводять багато часу на ногах або за кермом.

  1. Слідкуйте за вагою

Зайва вага збільшує навантаження на вени нижніх кінцівок, що може сприяти розвитку варикозу. Підтримуйте здорову вагу через збалансоване харчування і регулярну фізичну активність.

  1. Уникайте високих підборів

Високі підбори змінюють механіку ходьби та підвищують тиск на вени ніг. Носіть зручне взуття з низькими підборами або без них, щоб зменшити навантаження на вени.

  1. Пийте достатньо води

Гідратація важлива для здоров’я кровоносної системи. Пийте достатньо води протягом дня, щоб підтримувати нормальний об’єм крові та зменшити ризик згущення крові.

Висновок

Здоровий спосіб життя, регулярна фізична активність, збалансоване харчування і правильний догляд за ногами можуть допомогти запобігти варикозному розширенню вен. Дотримуючись цих простих порад, ви зможете підтримувати здоров’я своїх вен та почувати себе краще.

З турботою про ваше здоров’я! 

Новини:

Можливості використання доплеросонографії у топічній діагностиці аденом прищитоподібних залоз

Можливості використання доплеросонографії у топічній діагностиці аденом прищитоподібних залоз

Гіперпаратиреоз є провідною причиною гіперкальціємії, пов’язаної з гіперсекрецією паратиреоїдного гормону (ПГ). Первинний гіперпаратиреоз (ПГПT) є третім за поширеністю ендокринним захворюванням після цукрового діабету та захворювань щитоподібної залози. Це захворювання частіше зустрічається у жінок у постменопаузі (0,3% у загальній популяції та 1-3% у жінок у постменопаузі). У 80% пацієнтів з ПГПТ виявляється одна аденома прищитоподібної залози (ПЩЗ), а в інших 10-20% – гіперплазія ПЩЗ або кілька аденом ПЩЗ, рідко – карцинома прищитоподібних залоз. Хірургічне видалення аденоми (гіперплазії) ПЩЗ є золотим стандартом у лікуванні ПГПТ. Для визначення оперативної тактики доцільно якнайповніше візуалізаційне обстеження хворих. Ультразвукове дослідження (УЗД) є стандартною процедурою при обстеженні хворих, проте метод має обмежену чутливість і специфічність при діагностиці аденоми ПЩЗ, особливо на тлі супутньої тиреоїдної патології. У зв’язку з цим є актуальним пошук шляхів підвищення діагностичної точності візуалізаційних методів діагностики ПГПТ.

При проведенні дослідження обстежено 52 пацієнти, яким виконувалося оперативне лікування з приводу гормон-продукуючих аденом прищитоподібних залоз (14 чоловіків та 38 жінок). У всіх пацієнтів діагноз ПГПТ був підтверджений серійним визначенням рівнів кальцію та ПГ при нормальних або підвищених значеннях екскреції кальцію з сечею та нормальними показниками функції нирок (СКФ, сечовина та креатинін сироватки). Усім хворим у передопераційному періоді проводилося рутинне УЗД обстеження з візуалізацією у відтінках сірого кольору та доплерсонографія з візуалізацією судинного кровотоку. Дані досліджень зіставлялися з результатами інтраопераційної ревізії та даними патогістологічних досліджень. Хворим також визначалися рівні ПГ та кальцію на доопераційному та післяопераційному етапах (в різні терміни після паратиреоїдектомії – від 20 хв до 24 год). Верифікацією повного видалення патологічно зміненої ПЩЗ були: дані інтраопераційної ревізії, гістологічні дані (експрес-гістологічне та рутинне гістологічне дослідження), а також – зниження рівня ПГ у крові після операції найближчим часом з нормалізацією протягом першої доби.

Результати: середній вік пацієнтів становив 52,9±10,6 років. У 14 (26,9%) пацієнтів встановлена ​​вісцеральна форма гіперпаратиреозу, у 5 (9,6%) – кісткова, у 8 (15,4%) – змішана та у 25 (48,1%) – малосимптомний перебіг ПГПТ. Дані пальпації дозволили виявити аденому лише в 1 (2%) пацієнта.

При рутинному дослідженні збільшені ПЩЗ виявлялися як овальні відмежовані або впритул прилеглі до ЩЗ структури з однорідно зниженою інтенсивністю ехосигналу і відокремлені тонкою капсулою. (мал. 1.А). Доплерографія дозволяла оцінити кровотік у виявленому утворенні. Результат доплерографії оцінювали суб’єктивно як позитивний – наявність гіперваскуляризації (рис. 1.Б) та негативний – відсутність гіперваскуляризації.

А

Б

Мал. 1. Ультразвукове дослідження. А – стандартна процедура – ​​візуалізується округле утворення. Б – доплерсонографія – верифікується змішаний кровотік.

Були отримані наступні варіанти доплеро-ультрасонографічної картини: наявність утворення без виявлення кровотоку (мал. 2.А), центральна гіперваскуляризація (мал. 2.Б), периферична гіперваскуляризація (або кільце) (мал. 2.В), рівномірна гіперваскуляризація, а також комбінована центральна та периферична гіперваскуляризація (рис. 2.Г).  

А

Б

В

Г

Частота виявлення різних типів васкуляризації розподілилася відповідно: 22%, 17%, 26%, 35%. Тобто, найбільш характерною доплеросонографічною картиною для аденоми ПЩЗ є рівномірна гіперваскуляризація та комбінована центральна або периферична гіперваскуляризація.

Дані діагностичних досліджень, які б засвідчували наявність пухлини ПЩЖ, підтверджувалися під час виконання оперативних втручань (мал. 4). 

doplerosonohrafii7

А

doplerosonohrafii8

Б

Мал. 4. Видалена аденома ПЩЖ.  А – вид операційного поля,  Б – макропрепарат.

Підтвердженням ефективності паратиреоїдектомії слугували рівні біохімічних показників у пацієнтів до і після операції, представлені в таблиці 1.

Таблиця 1

Біохімічні маркери гіперпаратиреозу до та після операції

Показники

Норма

До операції

Після операції

M±s

Min-Max

M±s

Min-Max

Паратгормон, пг/мл

16-64

222,3± 167,3*

65,5-933,1

19,2± 14,9

1,54-66

Са++, ммоль/л

1,05-1,30

1,5± 0,8*

1,24-2,31

1,1± 0,1

0,76-1,19

Са заг., ммоль/л

2,15-2,55

2,9± 0,5*

2,51-4,18

2,1± 0,4

1,6-2,7

Фосфор, ммоль/л

0,81-1,45

0,8± 0,2

0,29-1,16

0,8± 0,2

0,52-1

Примітка: Відмінності статистично вірогідні (р<0,05).

 

Середній рівень ПГ, виміряного через 10-30 хв після операції, становив 48±17,3 пг/мл, а градієнт зниження порівняно з доопераційним рівнем коливався від 55 до 90% (в середньому на 78%). Середня вага віддалених аденом ПЩЗ склала 2,92±2,12 грама, об’єм – 2,18±2,03 см3 (від 0,2 до 7,5 см3).

У 4 пацієнтів з інтратиреоїдними аденомами діагноз вдавалося уточнити за допомогою сцинтиграфії Тс-99m. У 2 хворих визначалися аденоми ПЩЖ, розташовані в нетиповому місці (позаду трахеї, трахеостравохідна борозна) – рутинне УЗД дослідження давало негативні результати. Застосування доплерографії дозволило виявити підвищений кровотік (гіперваскуляризацію) у цих зонах, що слугувало диференційно-діагностичною ознакою аденоми ПЩЗ (мал. 5). У 1 пацієнта аденома ПЩЗ розташовувалась ретростернально в тілі тимусу і візуалізувалася тільки за допомогою сцинтиграфії. 

Мал. 5. Гіперваскуляризація на кшталт «язик полум’я» у пацієнта з інтратиреоїдною пухлиною ОЩЗ.

Експрес-гістологічне дослідження видалених підозрілих на аденоми ПЩЗ утворень встановило, що два з них були лімфатичними вузлами, і на доплерсонографії при цьому не відзначалося гіперваскуляризації, у одного пацієнта виявлено ектопічний вузол щитоподібної залози, схожий при рутинному УЗД на аденому ПЩЗ, і під час доплерографії виявлялась помірна рівномірна гіперваскуляризація.

У 51 пацієнта аденоми були виявлені безпомилково. Рівномірно розподілену зону гіперваскуляризації на кшталт «язик полум’я» із середнім об’ємом 0,47±0,3 см3, у 3 випадках з відсутнім кровотоком при доплерографії мали об’єм 0,2-0,3 см3.

За результатами дослідження можна зробити висновок, що доплерсонографія з оцінкою васкуляризації виявлених утворень та оцінкою судинного опору дозволяє з більш високою точністю (96%), ніж тільки сонографія, візуалізувати та локалізувати аденому ПЩЗ при ПГПТ, а застосування радіоізотопної сцинтиграфії доцільно за будь-яких сумнівів у точній візуалізації аденоми ПЩЖ. 

Новини:

«Типові» складні клінічні випадки в лікуванні первинного гіперпаратиреозу

«Типові» складні клінічні випадки в лікуванні первинного гіперпаратиреозу

Введення. Первинний гіперпаратиреоз (ПГПТ) є одним із найпоширеніших захворювань ендокринних залоз, і останнім часом привертає все більшу увагу лікарів різних спеціальностей, що пов’язано не тільки з усвідомленням високої частоти захворюваності, але й суттєвим поглибленням уявлень про патогенез, генетичну обумовленість та ефективні методики лікування. Ефективність лікування ПГПТ у популяції залежить насамперед від скринінгу та ефективності виявлення всіх випадків захворювання. Однак це неможливо навіть у розвинутих країнах. Так, наприклад, у США ПГПТ виявляється лише у 10% хворих, які дійсно страждають на це захворювання. На жаль, в Україні діагностика та виявлення ПГПТ залишається на вкрай низькому рівні, а пацієнти до встановлення правильного діагнозу проходять довгий шлях непотрібних лікувально-діагностичних процедур, неадекватних операцій, пов’язаних не з основним захворюванням, а його наслідками (каменеутворення у жовчному міхурі та нирках, виразки шлунку та дванадцятипалої кишки, остеопороз, патологічні переломи кісток та сколіоз, псевдопухлини кісток та інше). З іншого боку, враховуючи відсутність альтернативних хірургії методів лікування, ефективність оперативного лікування залежить від правильних дій хірурга щодо пошуку патологічно зміненої прищитоподібної залози та адекватної оцінки ймовірності мультигляндулярної форми ПГПТ. Частота незадовільних результатів хірургічного лікування ПГПТ становить від 1-2% до 10-15% і зв’язується авторитетними фахівцями з недостатнім досвідом оперуючого хірурга, його нездатності знайти патологічно змінену прищитоподібну залозу (ПЩЖ) у типовому місці, наявності нерозпізнаного множинного ураження клінічними генетичними синдромами Також, не варто забувати про можливе набуте (пов’язане з природною міграцією паратиреоїдних аденом під дією сили тяжкості та присмоктування легенями) та вроджене ектопічне розташування пухлин ПЩЖ: інтратиреоїдної, ретростернальної, ретротрахеальної, медіастинальної та інших.

 

Наочним прикладом РЕТРОТРАХЕАЛЬНОГО РОЗТАШУВАННЯ раку ПЩЗ з тривалим та яскравим перебігом і низкою лікувально-діагностичних помилок є клінічний випадок пацієнтки І., 1968 р.н. Пацієнтка звернулася до клініки зі скаргами на: загальну слабкість, біль у кістках та м’язах, особливо – в ногах та при фізичному навантаженні, постійну спрагу (за день пацієнтка випивала до 5-6 літрів рідини), наявність хворобливих ущільнень на ключицях, плечових кістках, ребрах.

З анамнезу стало відомо таке:

– 2008 р. пацієнтка перенесла операцію з видалення коралоподібного каменю правої нирки.

– до 2010 р. стали крихкими та випали майже всі зуби (залишилось 4).

– у 2014 р. надійшла до травматологічного відділення з діагнозом: Кіста V п’ястної кістки правої кисті, у зв’язку з чим виконана операція: резекція пухлини, заміщення дефекту аутокісткою. Патогістологічний висновок: остеобластома.

– У 2016 р. перенесла операцію з приводу видалення пухлини внутрішнього виростка правого стегна з подальшою променевою терапією на ділянку віддаленої пухлини. Після проведеного лікування один із лікарів порадив хворій самостійно провести аналізи на паратгомон (ПГ) та кальцій (Са) з метою виключення ПГПТ. 19.10.2017р. ПГ – 877,18 пкг/мл (норма: 9-65), Са загальний у крові – 4,1 ммоль/л (2,15-2,55), що беззастережно вказувало на важкий і занедбаний випадок ПГПТ! За результатами аналізів пацієнтці порекомендували звернутися до ендокринолога.

– 31.10.2017р. за результатами УЗД-дослідження встановлено діагноз: аденома правої прищитоподібної залози, у зв’язку з чим 13.11.2017р. пацієнтка госпіталізована для планового оперативного лікування до спеціалізованого ендокринологічного хірургічного відділення одного з обласних центрів України, де 16.11.17р. виконано операцію: біопсія правої частки щитоподібної залози (?). Під час операції (згідно з випискою та хірургічним протоколом): «…при ретельній ревізії місць розташування прищитоподібних залоз справа патологічних утворень не виявлено. В операційну запрошено професора-консультанта, повідомлено результати ревізії про неможливість знайти пухлину ПЩЖ. Взято ділянку тканини правої частки щитоподібної залози для гістологічного дослідження…». Патогістологічний висновок: у препаратах жирова клітковина зі склерозом та дрібними крововиливами, тканина щитоподібної залози з наявністю шовного матеріалу та навколишнім склерозом. Рана загоїлася первинним натягом. У виписному епікризі вказується, що пацієнтка подальшого лікування стаціонару не потребує! Виписана до поліклініки за місцем проживання під нагляд ендокринолога. Післяопераційний період протікав гладко (за випискою), хоча пацієнтка скаржилася на захриплість голосу.

– 10.09.2018р. госпіталізована до відділення кісткової онкології з приводу перелому середньої третини правої стегнової кістки на тлі множинних вогнищ паратиреоїдної остеодистрофії. 16.09.2018р. виконано операцію: інтрамедулярний остеосинтез правої стегнової кістки блокуючим стержнем. Післяопераційний період протікав без особливостей. У задовільному стані виписана під нагляд травматолога за місцем проживання та вирішення питання про хірургічне лікування пухлини ПЩЗ.

– Надалі пацієнтка (очевидно розчарована діями лікарів) ніде не лікувалася та не спостерігалася.

– З осені 2021 р. самостійно виявила наявність кісткових розростань на обох ключицях, плечових кістках та ребрах. У грудні 2021р. звернулася до поліклініки на консультацію.

При дообстеженні виявлено: ПГ – 826,5 пг/мл, Са іонізований – 2,12 ммоль/л (норма: 1,16-1,32), фосфор неорганічний – 0,84 ммоль/л (норма: 1,10- 2,00).

За результатами УЗД-дослідження: до задньої поверхні правої частки на рівні її середньої третини належить гіпоехогенна структура з чітким контуром розмірами 75х37 мм.

Враховуючи результати УЗД-дослідження та дані лабораторних показників, встановлено діагноз: первинний гіперпаратиреоз, кістково-ниркова форма (генералізована кістково-фіброзна остеодистрофія), тяжкий перебіг. Тяжкий остеопороз. Сечокам’яна хвороба. Для планового оперативного лікування хвору госпіталізовано до хірургічного стаціонару.

При доопераційному огляді ЛОР-лікарем встановлено обмеження рухливості правої голосової складки.

Дані лабораторних досліджень на момент госпіталізації:

ЗАК: Нв – 68 г/л, Ер – 2,57х1012/л, Л – 7,5х109/л, ШОЕ – 25 мм/год

Загальний білок – 71,0 г/л, білірубін – 6,4 мкмоль/л, сечовина – 7,14 ммоль/л, креатинін – 0,122 ммоль/л, глюкоза крові – 5,27 ммоль/л, натрій – 148 ммоль/л л, Калій – 4,9 ммоль/л, Са++ – 1,89 ммоль/л, вітамін Д3 (загальний) крові – 4,6 мкг/мл (32-100).

19.01.2022р. виконано операцію: видалення пухлини правої верхньої паращитовидної залози розмірами 80х40х35 мм. вагою 11 грам.

Патогістологічне висновок: рак прищитоподібної залози.

20.01.22р. (1 добу після операції): паратгормон – 2,2 пг/мл (15-65). Через 1 тиждень після операції – 16 пг/мл (15-65). Са + (в динаміці): 1,60 (20.01.22р.) 1,56 (21.01.22р.) 1,41 (23.01.22р.) 1,27 (25.01.22р. – на момент виписки). Наступного дня хвора відзначила значне поліпшення самопочуття (різко зменшився біль у кістках, зник біль у м’язах ніг, спрага).

У післяопераційному періоді отримувала замісну терапію: препарати кальцію – 3-4 г на добу, вітамін Д3 (Альфа Д3 Тева) по 1 мкг/добу.

28.01.22р. у задовільному стані виписана зі стаціонару до поліклініки за місцем проживання під нагляд онколога, ендокринолога, гематолога.

Другий клінічний випадок демонструє ІНТРАТИРЕОЇДНЕ РОЗТАШУВАННЯ пухлини ПЩЖ у пацієнтки з ПГПТ, що приховано протікало з підозрою на рак щитовидної залози.

Хвора С., 1980 р.н., звернулася до поліклініки УНПЦЕХТЕОТ у квітні 2013р. для консультації та вирішення питання щодо подальшої тактики лікування зі скаргами на прояви гіпопітуїтаризму: набряклість в області кистей та стоп, загальну слабкість, періодичне підвищення артеріального тиску, відсутність менструацій, полідипсію та поліурію.

З анамезу: 1998р. виконано операцію: видалення стебельно-інфундибулярної пухлини гіпофіза. Патогістологічне висновок: краніофарингеома із вираженою гліальною капсулою. Надалі неодноразово проходила лікування у відділенні ендокринології за місцем проживання з діагнозом: післяопераційний (1998р.) пангіпопітуітаризм з випадінням адренокортикотропної, тиреотропної, гонадотропної функцій у складі: вторинний гіпотиреоз, важка форма, субкомпенсований, вторинна наднирникова недостатність, середньої важкості, субкомпенсований, вторинний гіпогонадизм, субкомпенсованный. Нецукровий діабет, центрального генезу. Атрофія зорових нервів. Деформуючий артроз гомілковостопних, колінних суглобів. П’яткова шпора обох ніг.

19.09.2022р. за місцем проживання вперше було здано аналіз на Са++ у крові – 1,97 ммоль/л (1,13 – 1,32). Подальше дообстеження щодо ПГПТ не проводилося (!). Більше того, в умовах стаціонару хвора отримувала препарати кальцію, які також були рекомендовані до постійного прийому після виписки зі стаціонару.

19.02.2023р. за місцем проживання на УЗД щитовидної залози виявлено вузол у лівій частині щитовидної залози. 25.02.2023р. проведено його пункцію: фолікулярно-папілярна неоплазія. Рекомендовано оперативне лікування вузлового зоба у плановому порядку в зв’язку з підозрою на рак. В умовах стаціонару продовжується призначення препаратів кальцію без контролю Са++ та ПГ у крові.

За результатами передопераційного дообстеження у квітні 2023р.: УЗД щитоподібної залози: щитоподібна залоза помірно гіпоплазована. У лівій частці визначається додаткове утворення до 2 см. у діаметрі. Патологічно змінених прищитоподібних залоз у місцях їх типової локалізації не виявлено.

15.04.2023р. Са ++ – 1,78 ммоль/л (1,05-1,30), ПГ – 318 пкг/мл (15-65).

У зв’язку з отриманими даними прийнято рішення про проведення парасцинтиграфії з метою уточнення локалізації пухлини прищитоподібної залози.

26.04.2023р. Паратиреосцинтиграфія 99mTc-MIBI: отримані дані на користь відсутності тиреоїдної тканини, що функціонує. Виявлені вогнища, найімовірніше, зумовлені патологічно зміненою тканиною щитоподібної залози та можливо з наявністю осередкового утворення прищитоподібної залози у проекції лівої частки щитоподібної залози.

Пацієнтці було проведено корекцію замісної терапії кортизоном, тироксином, адіурекрином. Враховуючи дані лабораторних та інструментальних методів досліджень 30.04.2023р. виконана операція: ревізія прищитоподібних залоз, лівобічна гемітиреоїдектомія з інтратиреоїдною аденомою лівої нижньої прищитоподібної залози. Патогістологічне дослідження: інтратиреоїдна аденома прищитоподібної залози.

Са++ у динаміці: 1,84 ммоль/л (29.04.2023) – 1,34 (01.05.2023) – 1,26 (02.05.2023) – 0,98 (06.05.2023) – 1,07 (08.05 .2023). 02.05.2023р. Паратгормон – 11,6 пг/мл (15-65).

У післяопераційному періоді у хворої спостерігалися явища гіпокальціємії. Останні куповані прийомом препаратів кальцію та вітаміну Д3. У задовільному стані виписана до поліклініки за місцем проживання.

Третій клінічний випадок демонструє складнощі у діагностиці ІНТРАТИМІЧНОГО РОЗТАШУВАННЯ пухлини ПЩЗ.

Хвора К., 1978 р.н., звернулася до клініки у жовтні 2024р. для консультації та вирішення питання про подальшу тактику лікування ПГПТ зі скаргами на підвищену кровоточивість ясен.

З анамезу: вважає себе хворою з 2023 року, коли вперше помітила підвищену кровоточивість ясен. Лікувалась у стоматолога – без особливого ефекту. В липні 2024 року, після огляду парадонтолога, отримала рекомендацію щодо здачі аналізу крові на Паратгормон та кальцій в крові та УЗД шиї.

23.07.2024  ПГ – 199,2 пг/мл (18,5-88), Са++ – 1,46 ммоль/л (1,10-1,35), Са заг. – 294 ммоль/л (2,16-2,60), Фосфор – 0,53 ммоль/л (0,81-1,45).

28.09.2024 Кальцій в добовій сечі – 19,0 ммоль/л/24год.

28.09.2024 ПГ – 231,7 пг/мл (18,5-88), Са заг. – 2,75 ммоль/л (2,16-2,6).

20.07.2024 За даними УЗД шиї патологічно змінених прищитоподібних залоз у типових місцях не виявлено. У зв’язку з цим хворій запропоновано дообстеження у вигляді СКТ шиї та грудної клітки.

17.08.2024 КТ м’яких тканин шиї та органів грудної порожнини: Щитоподібна залоза збільшена в розмірах, з рівними контурами, щільність в нативній фазі сканування не змінена, структура неоднорідна за рахунок одиничних вузлів зниженої щільності. На 10 мм каудальніше нижнього полюсу правої частки щитоподібної залози, на рівні Th1-Th2, спостерігається гіперваскулярний вузол неправильної округлої форми, розмірами 12х7х13 мм, неоднорідної структури за рахунок кістозних включень, щільність якого нижче щільності паренхіми щитоподібної залози у нативній фазі сканування. Нижній край утворення прилягає до верхнього контуру v.brachoicephalica sin., задня поверхня вузла- до передньої стінки a.brachiocephalica dex. В інших місцях очікуваного ектопічного та типового розташування прищитоподібних залоз, гіперваскулярних вузлів не виявлено..

З огляду на дані дообстеження 16.10.2024р. виконана операція: видалення інтратимічної пухлини прищитоподібної залози. Патогістологічний висновок: інтратимічна аденома прищитоподібної залози.

Лабораторні показники після операції: 17.10.24р. ПГ – 27,5 пг/мл (16-65)

Са++ у динаміці: 1,36 ммоль/л (17.10.2024) – 1,22 (18.10.2024).

У післяопераційному періоді у хворої спостерігалися явища гіпокальціємії. Останні куповані прийомом препаратів кальцію та вітаміну Д3. У задовільному стані виписана до поліклініки за місцем проживання.

 

Висновки

Представлені клінічні випадки демонструють організаційно-діагностичні, клінічні та тактичні проблеми у лікуванні ПГПТ:

  • типова запізніла діагностика з відсутністю уваги лікарів навіть до яскравих клінічних проявів ПГПТ;
  • пацієнтам виконувались первинно неадекватні хірургічні втручання: пухлини не видалені, пошкоджені зворотні гортанні нерви та безпідставно видалена здорова функціонуюча тканина щитовидної залози. Це можна пояснити лише малим досвідом хірургів, які виконували операції;
  • відсутність адекватної топічної діагностики на доопераційному етапі може призвести до виконання непотрібних оперативних втручань, які здатні спричинити лише погіршення здоров’я або навіть інвалідизацію пацієнта.
Новини:

Вальгусна деформація першого пальця стопи

Вальгусна деформація першого пальця стопи

Вальгусна деформація першого пальця стопи

Вальгусна деформація першого пальця стопи (від англ. «hallux valgus») – поширене захворювання стопи, яке виникає біля першого пальця. Це відхилення великого пальця стопи до мізинця. Сусідній палець при цьому також деформується.

Хто схильний до вальгусної деформації?

Причиною такого захворювання зазвичай є спадковий фактор. Прогресування деформації також провокує носіння тісного й незручного взуття. Сильне навантаження на стопу призводить до збільшення деформації, причому, другий палець немов «заходить» на перший. У результаті – на нозі й виникають кісточки. До цього захворювання схильні як чоловіки, так і жінки, але, як показує клінічна практика, жінки після 30 років звертаються за допомогою до травматологів-ортопедів частіше.

Причинами вальгусної деформації першого пальця стопи є:

  • спадковість;
  • носіння незручного взуття, яке травмує стопу;
  • надмірні фізичні навантаження на ноги та стопу зокрема;
  • надмірна вага тіла;
  • вагітність та зміна гормонального фону;
  • наявність запальних процесів у суглобах;
  • отримані травми або наслідки невдалих операцій.

На першому етапі розвитку захворювання більшість пацієнтів сприймають випирання кістки як косметичний дефект і не звертаються до лікаря. Пізніше з’являються болючі відчуття, стає складніше рухати стопою. Можуть розвинутися артроз тазостегнового або колінного суглобів, остеохондроз та інші патології, що стосуються опорно-рухового апарату. На перших етапах вальгусної деформації можна обмежитися консервативними методами лікування, проте у разі інтенсивного розвитку деформації лікування відбувається за допомогою хірургічного втручання.

Діагностика вальгусної деформації першого пальця стопи

Фахівці нашої лікарні проводять повну діагностику вальгусної деформації пальця, керуючись міжнародними стандартами. Після цього складається індивідуальний план лікування для кожного пацієнта.

Лікування вальгусної деформації пальців неможливе без усунення причини її виникнення. Хірургічне втручання позбавляє пацієнта від деформації, повертаючи його до звичного способу життя. А вплив на етіологію захворювання допомагає не допустити повторної появи деформації.

Вальгусна деформація буває трьох видів складності: легка, середня та важка. Лікування призначається залежно від рівня деформації.

Коли варто звернутися до лікаря?

Основним симптомом вальгусної деформації вважається біль у стопі після тривалої ходьби, статичних чи динамічних навантажень. Пацієнт може також відчувати дискомфортні відчуття в литкових м’язах. Якщо захворювання знаходиться у важкій стадії, біль стає постійним.

Записатися на прийом до травматолога варто, якщо ви:

  • помітили, що «кісточки» збільшуються у розмірі;
  • відчуваєте болючі відчуття в стопі і помітили почервоніння;
  • візуально виявили деформацію пальців ноги;
  • відчуваєте сильний біль у суглобах стопи;
  • відчуваєте сильну втому навіть від незначних фізичних навантажень;
  • маєте проблеми з вибором зручного взуття.

Як проводиться діагностика вальгусної деформації стопи

Лікарі-травматологи хірургічного відділення під час первинного огляду пацієнта визначають типові деформації, ставлять йому клінічний діагноз та спрямовують на додаткові дослідження: плантографію, рентген, подометрію. Залежно від одержаних результатів призначається консервативне чи оперативне лікування.

Консервативне лікування вальгусної деформації пальця стопи передбачає:

  • носіння зручного взуття, що не деформує стопу;
  • носіння ортопедичних устілок;
  • застосування коригувальних бандажів для великого пальця стопи;
  • виконання курсу фізіотерапії;
  • масаж.

У разі, якщо консервативні заходи не дають результату, і біль у пацієнта не проходить, призначається оперативне втручання. Його завдання – усунути деформації та повернути пацієнтові звичний спосіб життя.

Оперативне лікування вальгусної деформації

Оперативне лікування вальгусної деформації великого пальця стопи призначають, коли терапевтичне лікування виявилося неефективним. Лікарі не лише видаляють «кісточки» на нозі, але і виконують коригувальну остеотомію плюсневої кістки. Корекція деформації здійснюється за допомогою резекції кісткової тканини, що виступає, а також – виправлення кута між плюсневими кістками шляхом позиціонування першої плюсневої кістки. Результат операції полягає у відновленні функції суглоба.

Для лікування кісточки стопи в нашій клініці використовуються мініінвазивні методи.

Хірургічне втручання виконується на сухожиллях, переважно на м’яких тканинах Завдяки цьому зменшується час відновлення пацієнта після операції. Під час операції лікар робить всього 2 надрізи: один – між пальцями та другий –  на внутрішній поверхні стопи. Операція проводиться під місцевою анестезією, тип якої призначається анестезіологом з урахуванням стану здоров’я пацієнта та наявності у нього тих чи інших захворювань.

Протипоказання до операції:

  • наявність інфекційних захворювань у гострій фазі;
  • наявність запальних процесів у м’яких тканинах стопи або на шкірі ніг;
  • порушення системи згортання крові у людини;
  • патологія судин ніг;
  • декомпенсація серцево-судинної, нервової, дихальної систем організму та виражене порушення їх функцій.

Лікар-терапевт оцінює загальні аналізи та показники життєдіяльності, які визначають готовність пацієнта до оперативного лікування і дає допуск до

операції. Також перед операцією пацієнта оглядає анестезіолог. Після хірургічного втручання пацієнтові накладається еластична туга пов’язка з метою обмеження руху. Пропонується програма реабілітації, яка передбачає виконання певної кількості рухів та суворе дозування навантажень на ногу. У перші дні після операції краще використовувати додаткову опору для пересування, наприклад, тростину. Через 4–6 тижнів відбувається повне відновлення опорної функції ноги. Надалі рекомендують носіння супінаторів та спеціального взуття.

Профілактика захворювання:

Завдяки профілактичним заходам, описаним нижче, можна не лише зупинити процес розвитку деформації, а й повністю його уникнути.

  1. Правильне харчування. Необхідно виключити з раціону харчування вуглеводи, цукор, солоні та гострі страви і додати більше фруктів та овочів. Зайва вага може спричинити збільшення навантажень на стопи, що призводить до розвитку вальгусних деформацій.
  2. Гімнастика для стоп. Рекомендуємо щоденно виконувати комплекс гімнастичних вправ для стоп. Для цього достатньо 5–10 хвилин, головне – регулярність виконання вправ. Наприклад:
  • розкидайте по підлозі дрібні предмети та збирайте їх пальцями ніг; це можуть бути канцелярські предмети: ручки, гумки, олівці тощо;
  • протягом кількох хвилин ходіть то на передніх пальцях, то на п’ятах;
  • ворушіть пальцями стоп, розсовуйте їх, щоб вони не стикалися (протягом 1–2 хвилин);
  • малюйте пальцями в повітрі різні фігури; цю вправу добре виконувати на піску (якщо є така можливість);
  • налийте у пляшку воду і перекочуйте її ступнею.
  1. Масаж стоп. Цю процедуру можна довірити професіоналам, а можна виконувати самостійно вдома. Важливо пам’ятати, що руки під час масажу мають бути сухими та теплими. Проводити масаж рекомендовано 2 рази на день – вранці та ввечері. Розтирайте ступні і пальці рухами, що погладжують і постукують. Основний акцент – на внутрішню поверхню підошви. Пальці необхідно масажувати від їх кінчиків до стопи. У самому кінці зробіть згинання та розгинання пальців ніг.
  2. Ванни для стоп. Рекомендуємо робити ванну для стоп ввечері після важкого дня. У воду можна додати сіль, соду чи трави. Ванни для стоп відмінно розслабляють і заспокоюють. Після цього ноги треба промити прохолодною водою і розтерти м’яким рушником.
  3. Комфортне і якісне взуття. Не рекомендовано носити взуття вузької форми та на високих підборах. Взуття має бути зручним: м’яка підошва, каблук не більше 4–5 см.
  4. Ортопедичні устілки. Ортопедичні устілки можна носити всім людям у будь-якому віці. Вони допомагають розподілити навантаження на стопу, зокрема – на пальці. Устілки можна придбати у спеціалізованому магазині або виготовити у спеціалістів на замовлення (з урахуванням форми вашої стопи).
  5. Використання ортез. Ортези – це спеціальні міжпальцеві вставки-розділювачі, які розташовуються між великим та другим пальцями. Також існують вкладиші подушечки різних видів, що захищають стопи від натоптишів.
  6. Відпочинок для ніг. Якщо робота вимагає постійного знаходження у положенні «стоячи», необхідно через певні проміжки часу влаштовувати ногам розминку (опускати і піднімати пальці ніг тощо).

Звернувшись за допомогою до нашої лікарні, ви отримаєте:

  • допомогу лікарів, які регулярно вдосконалюють свої знання;
  • передове, а головне – доступне діагностичне обладнання;
  • оперативний прийом спеціалістів;
  • уважний догляд після операцій.
Новини:

Міома матки

Міома матки

🔸 Одна з найпоширеніших гінекологічних патологій (виявляється у 20-40% жінок репродуктивного віку).

🌍 Сучасні принципи лікування міоми матки – збереження органу (за наявності такої можливості).

⚪️ Спостереження (при відсутності симптомів або невеликих розмірів вузлів).

🟡 Симптоматичне лікування.

🟢 Видалення вузлів (міомектомія лапароскопічна чи -томічна).

🟢 Абляція вузлів (радіохвильова чи ультразвукова деструкція тканин).

🔴 Емболізація маткових артерій.

🔴 Видалення матки – радикальний метод (гістеректомія). 

☑️ Вибір методу лікування залежить від:

  • наявності скарг;
  • розмірів та кількості вузлів;
  • швидкості росту вузлів;
  • бажання зберегти репродуктивну функцію;
  • віку. 

Оперує: д.м.н., лікар-акушер-гінеколог Литвак О.О., д.м.н., лікар-акушер-гінеколог Лисенко Б.М., операційна сестра Малиш О.М. Лапароскопія, міомектомія.

Новини:

Електрокардіостимулятор

Електрокардіостимулятор

Електрокардіостимулятор (ЕКС) – прилад для радикального та надійного позбавлення від брадикардії. Брадикардія – це зниження частоти пульсу, менше 60 ударів на хвилину.
Установка електрокардіостимулятора є єдиним способом лікування таких захворювань як АВ-блокада та СССВ (синдром слабкості синусового вузла).  

Принцип роботи кардіостимулятора зводиться до стимуляції електричними імпульсами серцевого м’яза. Інакше кажучи, він змушує серце скорочуватися частіше.
Кардіостимулятор імплантується під шкіру грудей під час невеликої операції. У здорового серця є природний “кардіостимулятор”, який регулює частоту серцевих скорочень.
Електрокардіостимулятор також можна використовувати для лікування нападів непритомності, застійної серцевої недостатності та, в окремих випадках, дилятаційної кардіоміопатії.
Прилад кардіостимулятор може включитися лише один раз за весь час його роботи, але цей раз врятує вам життя.

Як відбувається встановлення кардіостимулятора

Перед встановленням кардіостимулятора пацієнт повинен пройти діагностику та отримати діагноз у кардіолога. Для виявлення показань щодо встановлення кардіостимулятора пацієнту необхідно виконати Холтерівський моніторинг ЕКГ (Холтер-ЕКГ). Монітор Холтера – це невеликий портативний пристрій, який веде запис ЕКГ безперервно, зазвичай, протягом 24 годин.

Імплантація кардіостимуляторів дорослим пацієнтам здійснюється методом ендокардіального доступу.

Це найпоширеніший метод встановлення кардіостимулятора. Він не вимагає загальної анестезії (наркозу).

Хірург використовує місцевий анестетик для знеболювання. Під лівою ключицею (рідше – під правою) робиться невеликий розріз довжиною до 5 см, куди вставляються електроди та кардіостимулятор.

Електроди вводять у вену, потім направляють до серця за допомогою рентгеноскопічного апарату.

Наконечник електрода прикріплюється до серцевого м’яза, а інший кінець електрода (прикріплений до генератора імпульсів) поміщається в кишеню, створену під шкірою у верхній частині грудей.

Електрокардіостимулятор не відчувається. Він не заважає вашому повсякденному життю і не вимагає жодних особливих процедур щодо його експлуатації. 

Коли потрібна імплантація кардіостимулятора

Якщо вашому серцю не вдається підтримувати природний ритм роботи, установка кардіостимулятора може вирішити цю проблему. Попередня консультація у кардіолога допоможе зрозуміти, чи підійде вам саме ця процедура.

Кардіостимулятори зазвичай використовуються для лікування наступних патологій:

Можливі ускладнення після встановлення кардіостимулятора

Операції із встановлення кардіостимуляторів проводяться понад 70 років. Це перевірена та безпечна операція. Команда наших лікарів намагається звести всі ризики до мінімуму. За статистикою, ускладнення наступають в менш ніж у 1% пацієнтів.

Кардіостимулятори підлаштовуються під роботу серця, контролюючи його нормальну функцію. Таким чином, кардіостимулятор контролює нормальну роботу серця та стимулює серце лише тоді, коли це необхідно (паузи, брадикардія, епізоди блокади).
Якщо кардіостимулятор визначає, що серце пропустило удар або б’ється занадто повільно, він посилає сигнали з постійною частотою.

Якщо він оцінює, що ваше серце б’ється нормально, він не надсилає жодних сигналів.

Більшість кардіостимуляторів оснащені спеціальним датчиком, який розпізнає рух тіла чи частоту дихання.

Деякі пацієнти потребують 100% серцевої стимуляції, іншим – ця стимуляція потрібна у 1% випадків. Таким чином, ваш кардіостимулятор є гарантією адекватної роботи серця та може лише один раз у житті запуститися, але саме цей раз врятує ваше життя. 

Новини:

Атиповий лабораторний варіант первинного гіперпаратиреозу: клінічний випадок

Атиповий лабораторний варіант первинного гіперпаратиреозу: клінічний випадок

Первинний гіперпаратиреоз (ПГПТ) є поширеним захворюванням прищитоподібних залоз (ПЩЗ), яке все більше приковує увагу лікарів різних спеціальностей через наявність різноманітних ускладнень у всіх органах та системах людського організму попри більш ніж столітню історію його дослідження. Зацікавленість пов’язана з поглибленням уявлень щодо патогенезу, різноманітного клінічного перебігу, а також -удосконаленням лабораторної та топічної діагностики.

Частота виявлення ПГПТ у різних країнах значно відрізняється, що напряму пов’язано з рівнем медичного забезпечення, наявністю медичних програм по його виявленню, а також – настороженістю лікарів різних спеціальностей. На сучасному етапі в Україні діагностика ПГПТ залишається на рівні казуїстичного виявлення, а в багатьох регіонах взагалі відсутні відомості щодо нових випадків. Хворим проводиться довготривале і малоефективне лікування захворювань, які стали наслідками ПГПТ, хоч масштаб проблеми є вже кілька десятиріч універсально визначеним, а популяризацією проблеми вітчизняні фахівці з ендокринології та ендокринної хірургії займаються тривалий час.

Найбільш ефективним і доступним методом широкого скринінгу ПГПТ є визначення рівня кальцію іонізованого (Са++) та кальцію загального (Са заг.) в крові. На думку фахівців з клініки Мейо, показаннями для цілеспрямованого пошуку ПГПТ є наступні ознаки: крихкість кісток (спонтанні переломи), наявність камінців у нирках чи жовчному міхурі, часте сечовипускання, нез’ясовані періодичні болі в ділянці живота, швидка втомлюваність та загальна слабкість, депресія та/чи погіршення пам’яті, кісткові, м’язові та суглобові болі, часта схильність до нудоти, блювота та зниження апетиту. Отримавши підвищене чи верхньо-нормальне значення рівня кальцію в крові, можна запідозрити наявність патології ПЩЗ. Наступним, обов’язковим, етапом дослідження є визначення рівня паратгормону (ПГ) та фосфору в крові. При виявленні високих рівнів ПГ, Са заг. та Са++, зниженому рівні фосфору в крові діагноз ПГПТ не підлягає сумніву. Для виключення лабораторної похибки бажано результати повторити в іншій лабораторії. Якщо лабораторно двічі підтверджено діагноз ПГПТ – обов’язково проводиться топічна діагностика у вигляді УЗД, а при його неінформативності – комп’ютерна томографія (КТ) з контрастуванням шиї та верхнього середостіння чи паратиреосцинтіграфія з 99mТс-MIBI.

На сучасному етапі розвитку медицини не існує жодного ефективного лікування ПГПТ, крім оперативного втручання, яке є єдиним радикальним методом лікування даного захворювання.

Клінічний випадок

Наочним прикладом «недбалих та вузьконаправлених» діагностично-лікувальних дій лікарів став клінічний випадок пацієнта з нирковою формою ПГПТ, який був прооперований в хірургічному відділенні Державної наукової установи «Науково-практичного центру профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами (ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС).

Пацієнт Д., 1981 року народження, звернувся на консультацію до уролога зі скаргами на наявність множинних конкрементів у обох нирках,  помірну загальну слабкість, періодичні болі в кістках і м’язах, особливо, в ногах, та при фізичному навантаженні.

З анамнезу хворого стало відомо, що у 2007 році (15 років тому!!!) вперше були виявлені конкременти у нирках розмірами до 3-4 мм. Періодично камінці виходили фізіологічним шляхом, і лише на цей період проводилась симптоматична терапія для полегшення відходження каменів. За консультацією неодноразово звертався до лікарів-урологів – призначалась лише симптоматична терапія, рекомендовано дієту з низьким вмістом солі та подальше динамічне спостереження.

У жовтні 2022 року вперше за консультацією звернувся до ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС, і лише тут (7-ий!!!) уролог після ретельного перегляду результатів КТ нирок порекомендував здати аналіз крові на вміст ПГ та кальцію в крові.

 27.09.2022р. КТ ДОСЛІДЖЕННЯ: Обидві нирки нормально розташовані. Розміри правої нирки – 135х70 мм., ширина ниркової паренхіми звичайна. Ектазії ЧМС немає. У чашечках усіх груп правої нирки визначаються дрібні конкременти розмірами від 1,5 мм. до 4 мм., щільністю до + 580HU, загальна кількість до 10 шт. Правий сечовід не розширений, конкрементів не містить. Розміри лівої нирки – 105х57 мм., ширина ниркової паренхіми звичайна. ЧМС не розширена. У чашечках верхньої групи візуалізуються конкременти (загальна кількість 6-7 шт.), розміром від 2 мм. до 7х10 мм., щільністю від 270 HU до 1150 HU відповідно. У чашечках середньої групи 3 конкременти, розміром від 3,5 мм. до 8х7 мм., щільністю від 250 HU до 1170 HU відповідно. У чашечках нижньої групи 3 конкременти, розміром від 2 мм. до 3,5 мм., щільністю до 220 HU. Лівий сечовід не розширений, без ознак конкрементів.

ВИСНОВОК: КТ-ознаки СКХ, конкременти обох нирок. Даних за наявність конкрементів в сечоводах та сечовому міхурі на момент обстеження не виявлено. (Рис. 1). 

Рис. 1. КТ нирок з каменеутворенням

При подальшому лабораторному дослідженні та проведенні топічної діагностики отримані наступні результати:

02.10.2022р. Паратгормон – 240,7 пг/мл (18,5-88), ТТГ – 1,411 мкОд/мл (0,4-4,85), Са заг. – 2,90 ммоль/л (2,18-2,6) (колориметричний метод), Са++ – 1,23 ммоль/л (1,09-1,35) (іонселективний метод), Фосфор – 0,64 ммоль/л (0,78-1,65), 25-гідроксивітамін Д – 41,6 нмоль\л (<50 – дефіцит).

25.10.2022р. УЗД щитоподібної залози: щитоподібна залоза розташована низько, капсула не ущільнена. Додаткові утворення в залозі не визначаються. Паренхіма залози ізоехогенна, ехоструктура однорідна.  По методу Brunn: Об’єм лівої частки 10,07 куб.см. Об’єм правої частки 18,82 куб.см. До нижнього полюсу правої частки прилягає гіпоехогенне утворення 26 мм. (Рис. 2). 

Рис. 2. УЗД-картина пухлини правої нижньої прищитоподібної залози

Рис. 3. Макропрепарат: пухлина правої нижньої прищитоподібної залози

Аналізуючи отримані результати, сумнівів у діагнозі первинний гіперпаратиреоз не виникало, але здивував і змусив засумніватися рівень Са++ – він в межах норми! Тому було прийнято рішення про повторення аналізів у іншій лабораторії.

25.10.2022р. Паратгормон – 61,01 пг/мл (6,2-29), Са++ – 1,21 ммоль/л (1,13-1,32), Са заг. – 2,65 ммоль/л (2,1-2,5), Фосфор – 0,68 ммоль/л (0,72-1,56).

Результати повторних аналізів підтвердили діагноз первинний гіперпаратиреоз, але рівень Са++ залишився в межах норми! Після повторної ретельної бесіди з пацієнтом прийнято рішення про проведення оперативного втручання. 07.11.2022 року пацієнт госпіталізований в хірургічне відділення ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС з діагнозом: первинний гіперпаратиреоз, ниркова форма. Сечокам’яна хвороба.

07.11.2022р. виконана операція: видалення пухлини правої нижньої прищитоподібної залози. Макропрепарат: пухлина правої нижньої прищитоподібної залози розмірами 30х15х20 мм. (Рис. 3).

Патогістологічний висновок: аденома прищитоподібної залози із основних (світлих) клітин.

07.11.2022р. (через 2 години після завершення оперативного втручання) паратгормон 11,9 пг/мл (18,5-88) – перевірений двічі, Са++ – 1,28 ммоль/л (1,09-1,35) – без інфузії препаратів кальцію.

У 1-шу післяопераційну добу внутрішньовенно вводилось 60 мл. (600 мг.) кальцію глюканата на 400 мл. фізіологічного розчину, а на наступну добу – 40 мл. (400 мг.) на 400 мл. фізіологічного розчину. Також на наступну добу після операції призначений пероральний прийом таблетованого кальцію (Кальцій-Д3-Нікомед Форте: кальцію карбонату 1250 мг, що еквівалентно 500 мг кальцію, холекальциферолу (вітаміну Д3) – 10 мкг (400 МО) у вигляді концентрату холекальциферолу 4 мг.) в дозі 3 грами/добу (2 таблетки 3 рази/день) та препарати вітаміну Д (холекальциферол: 5000 МО протягом 7 діб, потім 2500 МО – до місяця). Ранній післяопераційний період протікав без особливостей. 09.11.2022р. у задовільному стані пацієнт виписаний із стаціонару в поліклініку по місцю проживання під спостереження ендокринолога, уролога. Дані рекомендації (контроль рівня кальцію та паратогормону через 1-3-6-12 місяців, вживання препаратів кальцію та віт. Д3).

На 3-тю добу у пацієнта виникли скарги на відчуття оніміння пальців рук та ніг, парестезії в ділянці рота та носа – збільшено дозу кальцію до 4 грам/добу та вітаміну D (до 7500 МО протягом 7 діб) – самопочуття покращилось, симптоми гіпокальціємії зникли.

Контрольні аналізи:

21.11.2022р. Паратгормон – 88 пг/мл (18,5-88), Са++ – 1,21 ммоль/л (1,09-1,35).

05.12.2022р. Паратгормон – 64,2 пг/мл (18,5-88), Са++ – 1,24 ммоль/л (1,09-1,35) – на тлі прийому вітаміну D.

Обговорення та висновки

На сьогоднішній день лабораторна діагностика первинного гіперпаратиреозу не викликає великих труднощів [1, 2, 5]. Майже кожна лабораторія має можливість та необхідне обладнання для визначення рівнів ПГ та кальцію в крові [3, 6]. Нагальною потребою залишається широка інформованість та настороженість лікарів різних спеціальностей (сімейний лікар, урологи, ендокринологи, нефрологи, хірурги тощо) на предмет виявлення ПГПТ на безсимптомній або малосимптомній стадії. Оперативне лікування на таких стадіях менш травматичне та не призводить до розвитку довготривалих ускладнень, пов’язаних з відновленням кальцієво-фосфорного обміну і, в свою чергу, призводить до швидкого відновлення працездатності пацієнтів [1, 6].

Даний клінічний випадок заслуговує уваги та ретельного розбору:

  • вже при першому зверненні до лікаря-уролога були всі підстави для того, щоб запідозрити ПГПТ, який викликав утворення множинних конкрементів у обох нирках (є однією з характерних ознак гіперпаратиреозу);
  • неодноразове повторне звернення до 6-ти!!! урологів та поява нових камінців у нирках не наштовхнуло жодного з лікарів на думку про ПГПТ;
  • особливо звертає на себе увагу рівень іонізованого кальцію: під час подвійного визначення в різних лабораторіях його рівень перебував в межах референтних значень до операції та, не дивлячись на наявність клінічних ознак гіпокальціємії після операції, залишився в межах норми в ранньому післяопераційному періоді і за весь час подальшого динамічного спостереження.

Описаний клінічний випадок є унікальним за лабораторними показниками. Під час неодноразового визначення рівня іонізованого кальцію в крові в різних лабораторіях отримано показники в межах референтних значень, не дивлячись на підвищення рівня паратгормону більше ніж у два рази та наявності клінічних проявів типових ускладнень первинного гіперпаратиреозу. Тому під час обстеження пацієнтів із підозрою на гіперпаратиреоз потрібно брати до уваги, що нормальний рівень загального та/або іонізованого кальцію крові не виключає діагноз ПГПТ. І за наявності клінічної картини гіперпаратиреозу та/або його ускладнень доцільне обов’язкове серійне визначення рівня паратгормону, кальцію іонізованого та загального в крові.

Новини:
Прокрутка до верху