Відкриті механічні ушкодження (рани)
Раною називають відкрите ушкодження тканин з порушенням цілості шкіри або слизових оболонок. У рані розрізняють краї, стінки і рановий канал. Рани можуть бути сліпими і наскрізними. При сліпих є дно рани, при наскрізних – два отвори: вхідний і вихідний.
У випадковій рані міститься рановий вміст – згортки крові, ділянки зруйнованих тканин, сторонні предмети і різні мікроорганізми.
Тканини, що оточують рану, травмуються по-різному, залежно від характеру поранення. Навколо рани виділяють зони забою, струсу і місцевого тканинного ступору.
Класифікація ран
- Усі рани поділяють на випадкові і операційні (умисні).
- За відношенням до порожнин тіла рани поділяють на проникні і непроникні;
- За інфікованістю – на інфіковані і асептичні. Випадкові рани, як правило, інфіковані; операційні є асептичними.
- За чинниками їх виникнення: колоті, різані, рубані, забиті, рвані, розмізжені, укушені, отруєні, вогнепальні і змішані.
Клінічні ознаки різних видів ран
Місцевими симптомами ран є біль, кровотеча і зіяння.
Загальні симптоми пов’язані з явищами шоку, гострої крововтрати, травматичним токсикозом або розвитком інфекції.
Особливістю колотих ран є незначне ушкодження покривів і значна глибина, у зв’язку з чим можливі ушкодження порожнин, глибоко розміщених за ходом ранового каналу судин, нервів, різних органів. Через те, що рана не зіяє, рановий канал замкнутий, мікроорганізми проникли глибоко в тканини, колоті поранення нерідко ускладняються тяжким нагноєнням і правцем.
Різані рани характеризуються широким зіянням і значною кровотечею. Зіяння рани пояснюється еластичністю шкіри, яка скорочується після поранення. Кровоточивість пов’язана з порушенням цілості багатьох судин при мінімальній травматизації їх стінки, що супроводжується тривалим зіянням ушкоджених судин. Різані рани нерідко бувають поверхневими.
Після хірургічної обробки рани не мають значної травматизації тканин і загоюються звичайно без ускладнень.
Рвані і забиті рани є характерними для транспортного та промислового травматизму, іноді трапляються при роботі в сільському господарстві. Вони супроводжуються значним забоєм і розривами тканин, особливо шкіри. Розмізжені рани заподіюються важкими предметами. Вони виникають при залізничних, автомобільних та інших тяжких травмах. Характеризуються значним розмізженням тканин і органів, іноді супроводжуються відривом кінцівок (травматична ампутація), тяжким шоком, великою крововтратою та інтоксикацією.
Рвані, забиті і розмізжені рани звичайно дуже погано загоюються внаслідок значних ушкоджень тканин, часто ускладняються інфекцією, в тому числі анаеробною і правцем.
Рубані рани характеризуються значним забоєм тканин і глибокими, тяжкими порушеннями кісток та внутрішніх органів.
Укушені рани супроводжуються великими і глибокими ушкодженнями, значним забрудненням, у зв’язку з чим дуже часто ускладняються гострою гнійною і гнильною інфекцією.
Отруєні рани виникають при проникненні різних отруйних речовин – бойових отруйних і радіоактивних, отрут при укусі змій, скорпіонів тощо. Вони характеризуються тяжким перебігом з розвитком симптомів загального отруєння організму. Тому при лікуванні цих ран треба насамперед швидко видалити отруйні речовини з рани, щоб запобігти загальному отруєнню організму.
Вогнепальні рани заподіюють різною вогнепальною зброєю. Залежно від виду снаряда, що заподіює рану, вогнепальні поранення поділяють на кульові і осколкові. У мирний час частіше трапляються поранення дробом і сіллю. Вогнепальні поранення, особливо осколкові, відзначаються великою травматизацією і руйнуванням тканин.
Залежно від характеру ранового каналу розрізняють поранення наскрізні, сліпі і дотичні, за характером порожнин – проникні і непроникні. Залежно від виду ушкоджень розрізняють поранення м’яких тканин, вогнепальні переломи, поранення з ушкодженням судин, нервів, внутрішніх органів.
Вогнепальні поранення нерідко бувають множинними і комбінованими – з ушкодженням різних органів. Для вогнепальних поранень характерним є складний рановий канал із значним розмізженням тканин. У ділянці ранового каналу відмічається тяжкий забій і струс на великому протязі тканин внаслідок так званого бічного удару, гідродинамічної дії снаряда, що заподіяв рану. Вихідний отвір більший від вхідного.
Розміри ушкоджень шкіри не визначають величини ушкодження глибше розміщених тканин. Нерідко, наприклад, при незначних шкірних ранових отворах у ділянці стегна чи гомілки спостерігаються великі розриви і розмізження м’язів, значні крововиливи тощо.
Окрему групу становлять рани, заподіяні термоядерною і атомною зброєю. Ці рани виникають під дією вибухової хвилі, термічного й променевого ураження і відзначаються своєрідним перебігом (сповільненою регенерацією, розвитком вторинних кровотеч, схильністю до тяжкої місцевої і загальної інфекції та ін.).
Фази протікання ранового процесу
Розрізняють дві фази ранового процесу – гідратацію і дегідратацію.
Фаза гідратації характеризується переходом желеподібних тіл у рідкі, ацидозом, збільшенням іонів калію у зв’язку з загибеллю клітин і гіпоксією. Внаслідок розвитку ранового запалення настає розширення судин, виходження плазми, лейкоцитів і фагоцитів, наростає набряк тканин і поступово відшаровуються некротичні тканини, рана очищається.
Фаза дегідратації характеризується зворотним розвитком запальної реакції, переважанням процесів регенерації. У цій фазі в рані поступово нормалізуються обмінні процеси. Внаслідок зменшення кількості судин і ексудації зменшується й набряклість тканин у ділянці рани.
Види загоєння ран
Рани можуть загоюватися первинним і вторинним натягом.
Первинний натяг відбувається через первинне склеювання країв рани фібрином з наступним новоутворенням сполучної тканини і судин. В результаті регенерації сполучної тканини, ендотелію судин і покривного епітелію утворюється лінійний рубець. Первинне загоєння ран настає швидко, протягом 5-10 днів. Строки загоєння залежать від локалізації рани, віку і стану поранених. Рани, розміщені в ділянках з доброю васкуляризацією (голова, шия, обличчя), легко і швидко загоюються. Добра регенерація відмічається у дітей і в осіб молодого віку; у старечому віці, в ослаблених і виснажених хворих регенерація, навпаки, сповільнена і загоєння ран затягується до 10-14 днів. Первинне загоєння можливе при старанному стиканні країв і стінок рани, відсутності інфекції, кровотечі і сторонніх предметів.
Операційні рани загоюються, як правило, первинним натягом.
Загоєння вторинним натягом відбувається через утворення грануляційної тканини. Грануляційна тканина появляється в рані через 48 год. і поступово виповнює рановий дефект, перетворюючись у щільну рубцеву тканину. Одночасно настає епітелізація рани за рахунок розростання шкірного епітелію.
Здорові грануляції – рожеві, нездорові – бліді, пухкі, кровоточиві. Загоєння ран вторинним натягом спостерігається при значних ушкодженнях, великих некротичних ділянках, сторонніх предметах і розвитку нагноєння. Вторинний натяг менш сприятливий для організму, бо загоєння ран відбувається протягом тривалого часу, з утворенням широких рубців, які нерідко деформують тканини.
Загоєння під струпом спостерігається при поверхневих ушкодженнях шкіри, опіках і відмороженнях. Струп утворюється з крові й лімфи і щільно спаяний з ушкодженою шкірою. Під струпом рана поступово епітелізується. Струп видаляти не можна, бо він захищає рану від вторинного інфікування й ушкодження.
Основи надання першої медичної допомоги при пораненнях
Перша допомога при пораненнях спрямована на тимчасову зупинку кровотечі, захист рани від забруднення і проникнення в неї мікробів, зменшення больових відчуттів у потерпілого. Необхідно оголити ту частину тіла, де є поранення. Для цього з пораненого обережно знімають одяг або взуття, а якщо це виконати важко, розрізають його по швах.
Зупинити кровотечу і попередити потрапляння мікробів у рану здебільшого вдається накладанням на рану стерильної пов’язки. Перед цим потрібно двічі обробити шкіру навколо рани йодною настойкою, а при її відсутності – спиртом, горілкою або одеколоном. Шматки одягу, сторонні тіла, які знаходяться на поверхні рани, обережно видаляють стерильним пінцетом. Сторонні тіла, занурені в тканини, видаляти не варто, оскільки може спричинити кровотечу або посилити її.
Хворим з глибокими (колотими) ранами, забрудненими землею, з пошкодженням кишківника обов’язково вводять протиправцеву сироватку й анатоксин відповідно до інструкції.
При значних пошкодженнях м’яких тканин здійснюють транспортну іммобілізацію кінцівки.
При укусах тварин рану промивають мильним розчином, проводять туалет рани і направляють в антирабічний кабінет, де вирішиться питання про необхідність проведення профілактичного антирабічного щеплення.
Для зменшення болю вводять ненаркотичні аналгетики (анальгін, баралгін, трамадол) або наркотики (морфін, омнопон, промедол).
Первинна хірургічна обробка рани
Первинну хірургічну обробку рани (ПХО) проводять у лікувальних закладах. Її виконує лікар, а середній медперсонал готує необхідний інструментарій та матеріали і допомагає на всіх етапах її проведення.
Невеликі рани обробляють у кабінеті поліклініки, приймальному відділенні, а складні – в операційній стаціонару.
Туалет випадкових ран
- Навколо рани обробляють шкіру70% спиртом.
- Рану промивають розчином антисептика: 3% розчином перекису водню, водним розчином хлоргексидину.
- Видаляють великі сторонні тіла.
- Зупинка кровотечі одним із способів тимчасової зупинки кровотеч.
- Накладають асептичну пов’язку.
