Коксоартроз

Загальні відомості

Коксартроз (остеоартроз або деформуючий артроз) – це дегенеративно-дистрофічне захворювання. Зазвичай розвивається у віці 40 років і старше. Може бути наслідком різних травм та захворювань суглоба. Іноді виникає без видимих ​​причин. Для коксартрозу характерний поступовий прогресуючий перебіг. На ранніх стадіях використовуються консервативні методи лікування. На пізніх етапах відновити функцію суглоба можна лише оперативним шляхом.

В ортопедії та травматології коксартроз є одним із найпоширеніших артрозів. Висока частота його розвитку обумовлена ​​значним навантаженням на кульшовий суглоб і широкою поширеністю вродженої патології – дисплазії суглоба. Жінки хворіють на коксартроз трохи частіше за чоловіків.

Причини коксартрозу

Виділяють первинний (виниклий з невідомих причин) і вторинний (розвинутий внаслідок інших захворювань) артроз кульшового суглоба.

Вторинний коксартроз може стати наслідком таких захворювань:

• дисплазія кульшового суглоба;
• вроджений вивих стегна;
• хвороба Пертеса;
• асептичний некроз головки стегна;
• інфекційне ураження та запальні процеси (наприклад, артрит тазостегнового суглоба);
• перенесені травми (травматичні вивихи, переломи шийки стегна, переломи тазу.

Коксартроз може бути як одностороннім, так і двостороннім. При первинному коксартрозі часто спостерігається супутнє ураження хребта (остеохондроз) та колінного суглоба (гонартроз).

Фактори ризику

До факторів, що збільшують ймовірність розвитку коксартрозу, належать:

• постійне підвищене навантаження на суглоб; найчастіше спостерігається у спортсменів і людей із надмірною масою тіла;
• порушення кровообігу, гормональні зміни, порушення метаболізму;
• патологія хребта (кіфоз, сколіоз) або стоп (плоскостопість);
• літній вік;
• малорухливий спосіб життя.

Коксартроз у спадок не передається. Однак, певні особливості (порушення обміну речовин, особливості будови скелета та слабкість хрящової тканини) можуть успадковуватись дитиною від батьків. Тому за наявності родичів, які страждають на коксартроз, ймовірність виникнення хвороби дещо збільшується.

Патанатомія

Тазостегновий суглоб утворений двома кістками: клубовою та стегновою. Головка стегна зчленовується з вертлужною западиною клубової кістки, утворюючи своєрідний «шарнір». При рухах вертлужна западина залишається нерухомою, а головка стегнової кістки рухається в різних напрямах, забезпечуючи згинання, розгинання, відведення, приведення та обертальні рухи стегна.

Під час рухів суглобові поверхні кісток безперешкодно ковзають відносно одна одної, завдяки гладкому, пружному та міцному гіаліновому хрящу, що покриває порожнину вертлужної западини та головку стегна. Крім того, гіаліновий хрящ виконує функцію, що амортизує і бере участь у перерозподілі навантаження при рухах та ходьбі. У порожнині суглоба знаходиться невелика кількість суглобової рідини, яка відіграє роль мастила та забезпечує живлення гіалінового хряща. Суглоб оточений щільною та міцною капсулою. Над капсулою знаходяться великі стегнові та сідничні м’язи, які забезпечують рухи в суглобі та які, як і гіаліновий хрящ, є амортизаторами, що оберігають суглоб від травм при невдалих рухах. При коксартрозі суглобова рідина стає більш густою та в’язкою. Поверхня гіалінового хряща висихає, втрачає гладкість, покривається тріщинами. Через шорсткість хрящі при рухах постійно травмуються, що спричиняє їх стоншення і посилює патологічні зміни в суглобі. У міру прогресування коксартрозу кістки починають деформуватися, «пристосовуючись» до тиску, що збільшився. Обмін речовин у ділянці суглоба погіршується. На пізніх стадіях коксартрозу спостерігається виражена атрофія м’язів хворої кінцівки.

Симптоми коксартрозу

До основних симптомів захворювання належать болі в ділянці суглоба, (пахової області, стегна і колінного суглоба). Також при коксартрозі можлива скутість рухів і тугорухливість суглоба, порушення ходи, атрофія м’язів стегна, кульгавість, і скорочення кінцівки на стороні ураження. Характерною ознакою коксартрозу є обмеження відведення (наприклад, хворий має труднощі при спробі сісти «верхом» на стілець). Наявність тих чи інших ознак та їх вираженість залежить від стадії коксартрозу. Першим і найпостійнішим симптомом є біль.

При коксартрозі 1 ступеня пацієнти мають скарги на періодичний біль, який виникає після фізичного навантаження (бігу або тривалої ходьби). Біль локалізується у ділянці суглоба, рідше – у ділянці стегна чи коліна. Після відпочинку зазвичай зникає. Хода при коксартрозі 1 ступеня не порушена, рухи збережені в повному обсязі, атрофії м’язів немає. На рентгенограмі пацієнта, що страждає на коксартроз 1 ступеня, можна спостерігати нерізко виражені зміни: помірне нерівномірне звуження суглобової щілини, а також – кісткові розростання навколо зовнішнього або внутрішнього краю вертлужної западини за відсутності змін з боку головки та шийки стегнової кістки.

При коксартрозі 2 ступеня біль стає більш інтенсивним, нерідко з’являється навіть у стані спокою, іррадіює у стегно та область паху. Після значного фізичного навантаження хворий на коксартроз починає накульгувати. Обсяг рухів у суглобі зменшується: обмежується відведення та внутрішня ротація стегна. На рентгенівських знімках при коксартрозі 2 ступеня відображається значне нерівномірне звуження суглобової щілини (більше ніж наполовину нормальної висоти). Головка стегнової кістки дещо зміщується догори, деформується та збільшується у розмірі, а її контури стають нерівними. Кісткові розростання при коксартрозі 2 ступеня з’являються не лише на внутрішній, а й на зовнішній стороні вертлужної западини і виходять за межі хрящової губи.

При коксартрозі 3 ступеня біль стає постійним, турбує пацієнтів не лише вдень, а й уночі. Ходьба ускладнюється, при пересуванні хворий на коксартроз змушений користуватися тростиною. Обсяг рухів у суглобі різко обмежений, м’язи сідниць, стегна та гомілки атрофовані. Слабкість м’язів стегна стає причиною відхилення таза у фронтальній площині і укорочення кінцівки на хворому боці. Для того, щоб компенсувати укорочення, пацієнт, який  страждає на коксартроз, при ходьбі нахиляє тулуб у хворий бік. Через це центр тяжіння зміщується, навантаження на хворий суглоб різко збільшується. На рентгенограмах при коксартрозі 3 ступеня виявляється різке звуження суглобової щілини, виражене розширення голівки стегна та численні розростання кісток.

Діагностика

Діагноз коксартрозу робиться на підставі клінічних ознак та даних додаткових досліджень, основною з яких є рентгенографія. У багатьох випадках рентгенівські знімки дають можливість встановити не лише ступінь коксартрозу, а й причину його виникнення.

Так, наприклад, збільшення шийно-діафізарного кута, скошеність і сплощення вертлужної западини свідчать про дисплазію, а зміна форми проксимальної частини стегнової кістки свідчить про те, що коксартроз є наслідком хвороби Пертеса або юнацького епіфізіолізу. На рентгенограмах хворих на коксартроз також можуть виявлятися зміни, що свідчать про перенесені травми. Для інструментальної діагностики коксартрозу можуть використовуватися також КТ та МРТ. Ком’пютерна томографія дозволяє детально вивчити патологічні зміни з боку кісткових структур, а магнітно-резонансна томографія надає можливості оцінити порушення з боку м’яких тканин.

Лікування коксартрозу

Лікуванням патології займаються ортопеди-травматологи. Вибір методів лікування залежить від симптомів та стадії захворювання. На 1 та 2 стадіях коксартрозу проводиться консервативна терапія.

Для відновлення пошкодженого хряща при коксартрозі застосовуються засоби групи хондропротекторів.

При сильному больовому синдромі пацієнтам, котрі страждають на коксартроз, можуть призначатися внутрішньосуглобові ін’єкції. Також при коксартрозі призначають фізіотерапевтичні процедури (ультразвукову терапію, лазеролікування, УВЧ, магнітотерапію, масаж, лікувальну гімнастику)

Дієта при коксартрозі самостійного лікувального ефекту немає і застосовується лише як засіб зниження ваги. Зменшення маси тіла дозволяє знизити навантаження на тазостегнові суглоби і, як наслідок, полегшити перебіг коксартрозу. Для того, щоб зменшити навантаження на суглоб, лікар, залежно від ступеня коксартрозу, може порекомендувати пацієнтові ходити з тростиною або з милицями.

На пізніх стадіях (при коксартрозі 3-го ступеня) єдиним ефективним способом лікування є операція – заміна зруйнованого суглоба ендопротезом. Залежно від характеру ураження може застосовуватися або однополюсний (замінюється лише головка стегна), або двополюсний (замінюється як головка стегна, так і вертлужна западина) протез.

Операція ендопротезування при коксартрозі проводиться в плановому порядку, після повного обстеження. У післяопераційному періоді проводиться антибіотикотерапія. Шви знімають на 10–12 день, після чого пацієнта виписують на амбулаторне лікування. Після ендопротезування обов’язково проводяться реабілітаційні заходи.

  Хірургічне втручання із заміни суглоба при коксартрозі забезпечує повне відновлення функції кінцівки. Хворі можуть працювати, активно рухатись і навіть займатися спортом.