Хірургічне відділення

Етіологія фурункула.

Основна причина фурункула — проникнення золотистого стафілокока в волосяний фолікул. Запалення може викликатися й іншими стафілококами. Численні дослідження показують, що в нормі ці мікроорганізми знаходяться на поверхні шкіри, але тільки 10% з них є патогенними. У більшості пацієнтів з гнійними наривами це співвідношення змінюється, й кількість патогенних стафілококів іноді досягає 90%. Таке порушення мікрофлори шкіри може викликатися додатковим забрудненням шкірних покривів або зниженням імунітету.

У першому випадку стафілококи потрапляють на шкіру через недотримання правил особистої гігієни або санітарно-гігієнічних норм в побуті та на виробництві. Інфекція може передаватися через брудні руки, з пилом, під час носіння брудного одягу тощо.

В іншому випадку зниження реактивності імунної системи зумовлене різними хронічними захворюваннями та негативними зовнішніми впливами. Тоді причини фурункула з’являються через такі стани й патології:

• тривалі хронічні захворювання та інфекції: бронхіт, тонзиліт, синусит, гепатит, пієлонефрит, туберкульоз тощо;
• ендокринні порушення: метаболічне ожиріння, гіпотиреоз, цукровий діабет;
• імунодефіцити;
• тривалі прийоми глюкокортикоїдів або інших препаратів, що знижують імунітет;
• хіміотерапія;
• гіповітаміноз;
• неповноцінне харчування;
• часту фізичну перевтому;
• переохолодження;
• перебуванням в умовах спекотного й вологого клімату;

Сприяти появі фурункула може таке захворювання шкіри як акне, при якому волосяні фолікули й сальні залози закупорюються скупченням жирових виділень.

Вхідними воротами для інфекції є мікротравми шкіри, які з’являються при її мацерації через рясне потовиділення, тертя, подряпини тощо. В частині вушної раковини або носа нариви можуть виникати через постійний вплив слизисто-гнійної речовини, виділення з носа чи хронічний перебіг отиту, аденоїдів, риніту, гаймориту.

Патогенез фурункула.

На початковій стадії запального процесу в гирлі фолікула формується пустула, в якій знаходяться стафілококи, лейкоцити та фібрин. Збудники інфекції спускаються по фолікулу і викликають запалення, яке проявляється появою інфільтрату. Згодом уражені тканини некротизуються, і навколо них накопичується гній. Гнійний ексудат накопичується навколо гирла фолікула і разом з некротичним стрижнем виходить на поверхню шкіри. У місці дефекту тканин накопичуються грануляції та формується рубець. Згодом він може розсмоктуватися.

Клінічні прояви фурункула.

Найчастіше фурункули з’являються в зонах, найбільш схильних до забруднення, тертя й пітливості. До них відносяться:

• обличчя;
• шия;
• груди;
• сідниці;
• стегна;
• поперек;
• пахвові та пахвинні ділянки;

Весь процес розвитку нариву зазвичай займає біля 10 днів.

Після інфікування навколо ураженого волосяного фолікула формується невеликий інфільтрат у вигляді вузлика (до 1–3 см в діаметрі). Його поява спочатку супроводжується поколюванням і сверблячкою, а потім з’являється біль. Приблизно через 1–2 дні фурункул червоніє, стає гарячішим на дотик і виступає над шкірними покривами у вигляді конуса.

Приблизно на 3–4 добу на вершині конуса з’являється гнійно-некротичний стрижень у вигляді пустули. Нарив стає максимально болючим, особливо при розташуванні в носі або слуховому проході.

У цей період у хворого може підвищуватися температура до 38°C, відчуватися слабість, головний біль та інші симптоми загальної інтоксикації. Ці прояви більше характерні для фурункульозу і рідко з’являються при одиничних та дрібних фурункулах.

У нариві накопичується гній, і на піку гнійно-некротичного процесу стрижень і гнійний ексудат виходять назовні. Після цього симптоми фурункула швидко проходять, починається процес відновлення тканин.

Фурункул в стадії загоєння очищається, заповнюється грануляціями й заживає. На його поверхні формується рубець. Спочатку він червоно-синій, але з часом поступово світлішає, стає білястим і злегка втягнутим. Ступінь його вираженості залежить від глибини запалення й здатності шкіри до регенерації. У деяких випадках він повністю розсмоктується й зникає.

Особливості фурункула у дітей.

Шкіра у дітей відрізняється підвищеною чутливістю до впливу зовнішніх і внутрішніх несприятливих факторів. Крім цього, діти не завжди дотримуються правил особистої гігієни. Саме тому в юному віці фурункули — досить часте явище.

У більшості випадків це захворювання не призводить до ускладнень, але коли великий гнійник з’являється на обличчі чи множинні нариви мають виражену загальну інтоксикацію, лікування потрібно проводити в умовах стаціонару. Ознаки фурункула в дитячому віці завжди повинні бути приводом для звернення до лікаря, оскільки тільки спеціаліст може запобігти розвитку небезпечних ускладнень і виявити першопричину запалення. У деяких випадках вона може бути пов’язана з небезпечними хронічними захворюваннями.

Ускладнення фурункула.

Іноді навіть одиночний нарив призводить до розвитку ускладнень. Найчастіше ускладнюються гнійники біля слизової носа та в зоні носогубного трикутника. Нерідко до небезпечних наслідків призводять спроби видавлювання фурункула, його травмування під час гоління або інших процедур. Також частою причиною ускладненого перебігу стає неправильне лікування.

 До ускладнень фурункула відносять:

• місцеві: карбункул, абсцес, рожу, флегмону, фурункульоз;
• віддалені: лімфаденіт, лімфангіт, флебіт;
• загальні: сепсис, ураження головного мозку та абсцеси внутрішніх органів.

Місцеві ускладнення викликаються збудниками запалення, що знаходяться в гної. Разом з гноєм вони можуть уражати тканини, що оточують нарив, і ставати причиною інфікування інших ділянок тіла.

При прогресуванні запального процесу збудники потрапляють в лімфатичну систему й вени. Таке поширення інфекції призводить до віддалених ускладнень і викликає запалення лімфатичних вузлів і судин, вен.

Найнебезпечнішим наслідком фурункула є поширення інфекції на артеріальні судини. При проникненні в кров стафілококи розносяться по організму і можуть призводити до пієлонефриту, сепсису, формуванню абсцесів на внутрішніх органах і тканинах головного мозку, розвитку менінгіту, арахноїдиту.

Діагностика фурункула.

При появі ознак запалення шкірних покривів слід звернутися до лікаря-хірурга.

Після огляду фахівець поставить діагноз. Для виявлення збудника запалення і складання тактики медикаментозного лікування проводять бактеріологічний посів виділень з визначенням чутливості до антибіотиків.

При множинних фурункулах або при їх частій появі проводиться загальне обстеження хворого:

• загальний аналіз крові та сечі;
• бактеріологічне дослідження сечі;
• аналіз крові на цукор;
• флюорографія;
• УЗД органів черевної порожнини та нирок;
• рентгенографія придаткових пазух носа;
• риноскопія і фарингоскопія;

За необхідності пацієнту призначають консультації педіатра, ендокринолога, отоларинголога, гастроентеролога та інших фахівців. Після отримання всіх результатів обстеження лікар буде знати, як вилікувати фурункул максимально ефективно.

Якщо ускладнення розвиваються, можуть знадобитися такі дослідження:

• посів крові на стерильність;
• люмбальна пункція;
• МРТ головного мозку;
• КТ нирок;

Лікування фурункула.

Тактика лікування фурункула визначається клінічним випадком. При легких проявах воно може обмежуватися застосуванням місцевих препаратів. За необхідності консервативна терапія доповнюється призначенням антибіотиків. У складних випадках розкриття гнійника проводиться хірургом.

Під час лікування слід ретельно дотримуватися правил особистої гігієни, не торкатися брудними руками до вогнища запалення, частіше міняти постільну білизну й одяг, обмежувати дію сирої води на зону ураження. Категорично забороняється намагатися видавлювати або проколювати гнійник.

Антибіотики з урахуванням чутливості збудника призначаються, якщо виявляються: 

• великі або множинні гнійники;
• нариви на обличчі;
• часті рецидиви;
• ознаки флегмони, яка постійно розповсюджується;
• ризик розвитку ендокардиту та інші ускладнення.

Системне лікування антибактеріальними препаратами призначається тим, хто має патології імунної системи.

Якщо гнійники та множинні фурункули виникають часто, рекомендується лікування виявлених хронічних захворювань. Курс терапії в таких випадках призначає профільний фахівець. За необхідності рекомендують прийом імуномодуляторів, іноді — аутогемотерапію, ультрафіолетове і лазерне опромінення крові (УФОК і ВЛОК). Деяким хворим прописують введення стафілококової вакцини або анатоксину, прийом гамма-глобуліну.

У разі неефективності консервативної терапії рекомендують хірургічне лікування.

Операції виконують під місцевою анестезією. Після розтину гнійника видаляють гнійний ексудат і ділянки некрозу. Тканини обробляють антибіотиками або антисептиками. За необхідності проводять дренування. На рану накладають стерильну пов’язку з антибактеріальною маззю.

Після операції хворому призначають медикаментозну терапію і проводять перев’язки.