Лекція №3. Біль в нижній частині спини (складові болю та його лікування)

Біль у спині, біль у нижній частині спини, неспецифічний біль спини, дорсопатія, остеохондроз поперекового відділу хребта – це все терміни, що позначають в різних аспектах дегенеративно-дистрофічне ураження хребта та його зв’язково-м’язового апарату, в тому числі з можливими психо-емоційними розладами.

Незважаючи на різноманітність неврологічних проявів дегенеративного ураження хребта, основним у клінічній картині є больовий синдром. Нижньопоперековий біль при одноманітності клінічних проявів вирізняється поліморфізмом патогенетичних ситуацій, хронічним рецидивуючим перебігом, резистентністю до лікування. Оскільки, досить часто враховується лише один із факторів цього больового синдрому або ж перебільшується значення якогось одного, то надважливим є диференціація патогенетичних факторів в генезі больового синдрому в нижній частині спини.

Вважається, що гострий біль у спині у більшості пацієнтів регресує протягом 4–6 тижнів, але в 15–20 % випадків він набуває хронічного характеру. Тому важливо вже на ранньому етапі захворювання чітко віддиференціювати складові больового синдрому для проведення адекватного лікування і, відповідно,  недопущення хронічного перебігу захворювання.

Оптимальні результати лікування дегенеративних процесів хребта можуть бути досягнуті тільки при адекватному виборі лікувальної методики у кожного конкретного пацієнта з урахуванням стадії та клінічних проявів захворювання, анатомічних особливостей, неврологічного та психо-емоційного статусу. Однак, на сьогодні у фахівців різного профілю не існує єдиного підходу до лікування больових синдромів в нижній частині спини.

Проведені нами дослідження показали високу ефективність диференційованого підходу до лікування болю в нижній частині спини, при якому враховується як фактор структурно-морфологічного ушкодження хребта, так і наявність психо-емоційних розладів у їх поєднані або в автономному прояві. При наявності виключно структурно-морфологічних змін для лікування використовували як монотерапію – епідуральні стероїдні ін’єкції, а у випадку їх поєднання з психо-емоційними розладами застосовували комбіноване лікування – епідуральні стероїдні ін’єкції поєднувались з прийомом антидепресантів.