В.О.Шкорботун, Я.В.Шкорботун
При сучасному підході до хірургічного ендоскопічного лікування захворювань верхньощелепного синуса перевагу надають ендоназальному (через ніс) доступу. При видаленні кіст та грибкових тіл синуса частота рецидивів захворювання при ендоназальному втручанні є такою ж , як і при традиційному (через присінок рота – під губою), а травма тканин – значно меншою. Важливою умовою гарантії якості виконання подібних втручань є постійний і адекватний візуальний контроль за ходом операції. Існують так звані «сліпі» ділянки синусів, які оглянути ендоскопом при ендоназальному доступі складно. При локалізації патології в них частіше вдаються до традиційної операції. Нами розроблена методика цифрового аналізу томограм з метою визначення оптимального доступу при гайморотомії (розкритті верхньощелепного синуса). Наводимо випадок з нашої практики.
Пацієнт А. віком 42 роки, скаржився на періодичне погіршення носового дихання, більше справа, відчуття “важкості” у правому верхньощелепному синусі, частий головний біль. За допомогою томографії в просвіті верхньощелепного синуса виявлена кіста діаметром до 25 мм, яка розміщена в його передньо-нижньому відділі. Зважаючи на прогнозовану складність досягнення повного видалення кісти через ендоназальний доступ, розглядалась можливість традиційного втручання.
Для визначення можливості візуалізації кісти при ендоназальному видаленні застосовано розроблений нами метод цифрового графічного аналізу даних 3Dреконструкції конусно-променевої комп’ютерної томографії (КП КТ) черепа. Ключові точки, за якими проводився аналіз результатів томографії представлені на рисунках 1 та 2.
Рис 1. Дані конусно-променевої томографії навколоносових синусів пацієнта А
(1 – кіста верхньощелепного синуса, 2- гачковидний відросток – передній край природного співустя верхньощелепного синуса – місце ендоназального доступу до порожнини синуса).
Рис 2. Дані конусно-променевої томографії навколоносових синусів пацієнта А.
(3-передній край кісти верхньощелепного синуса (найбільш складна для візуалізації).
При огляді через розширене природнє співустя верхньощелепного синуса огляд кісти та місця її прикріплення до стінки неможливий. Але при розширенні природного співустя верхньощелепного синуса допереду (до рівня заднього краю носо-сльозного каналу) є можливим видалення кісти під ендоскопічним контролем.
Зроблено висновок про доцільність використання в даному випадку ендоназального доступу. Під час виконання втручання було підтверджено вірність наших розрахунків. Зокрема, передня межа ділянки прикріплення кісти до стінки верхньощелепного синуса була доступною для огляду ендоскопом 70° після резекції гачкоподібного відростка та розширення природного співустя синуса допереду. Для покращання візуального контролю за передньою стінкою верхньощелепного синуса застосовано фіброриноларингоскоп із кутом обзору 160°. Втручання виконано без ускладнень. При післяопераційному ендоскопічному огляді підтверджено повне видалення кісти.
Розроблений намиспосіб прогнозування можливості візуалізації утворень верхньощелепного синуса на основі 3Dреконструкції даних комп’ютерної томографії, який відрізняється наявністю об’єктивних критеріїв оцінки можливості оптичного контролю за ходом ендоскопічного втручання на верхньощелепному синусі, застосовано в клініці ДНУ «НПЦКМ» ДУС у 47 пацієнтів з кістою гайморової пазухи. У 28 з них видалення було здійснено ендоскопічно ендоназально, у 19 – через передню стінку пазухи. Випадків, коли виникає необхідність зміни доступу у зв’язку із неможливістю візуалізації кісти, не було.
Таким чином, розроблений нами спосіб прогнозування використання доступу до гайморової пазухи при плануванні ендоназальних оперативних втручань на верхньощелепному синусі є ефективним і може бути рекомендованим для широкого використання у ЛОР-практиці.